РОЗДІЛ 1.

МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ УКРАЇНИ

Формування Укpaїни як суб’єкта міжнародного права

Наявні джерела і література дають змогу проаналізувати встановлення і розвиток міжнародних відносини княжої доби і визначити їх форми і напрями. Це передовсім політичні та військові союзи, культурні, торговельні, династичні зв’язки з країнами Європи і Сходу, з Візантією. Саме в часи Київської Русі народилася перша дипломатична служба, що діяла вже за певними нормами міжнародного права, були підписані перші міжнародні договори, що дійшли до нас (з Візантією 907 і 911 pp.). Визначними дипломатами того часу були Володимир Великий і Ярослав Мудрий. Перший внаслідок прийняття християнства як державної релігії, ввів Київську Русь у коло європейських держав. З християнством на українські землі з Греції та Болгарії прийшли наука, освіта, книги. Ярославу Мудрому вдалося завершити велику справу: на сході Європи сформувалася велика слов’янська держава, яка простяглася від Фінської затоки до Кавказу, від середньої Волга до Карпат і під Краків. Утворення такої держави було наслідком не тільки вдалих походів, аче й мудрої дипломатії. Київського князя прозвали «тестем Європи», оскільки мережа цих зв’язків була розкинена по всьому континенту.

Основою сили і могутності Київської держави стала міжнародна торгівля, що єднала Азію з Середньою Європою і Чорне море з Балтійським. Однак з початком Хрестових походів торговельні шляхи змістилися на Середземне море та Італію, і Україна опинилась осторонь світових комунікацій, що підірвало економічну могутність держави.

Окрім цього, впродовж багатьох століть Київська Русь була «непереможним щитом» Європи. Після знищення Києва 1240 р. Як політичного, економічного, культурного і церковного центру, існування держави на ціле століття, як відомо, продовжило Галицько-Волинське князівство. Об’єднані князівства стали ареною запеклої боротьби між українцями і поляками. Галицько-Волинська держава виступала, з одного боку, як найсхідніший форпост католицького Заходу, з іншого—як найзахідніший — православного Сходу. Ця держаа зберегла Україну від передчасної асиміляції з боку Польщі, утворила свої західні та південні кордони. Вона відкрила широкий доступ середньоєвропейським впливам і нейтралізувала однобічність візантійських впливів [20, c. 47-48].

Із занепадом Галицько-Волинського князівства українські землі стають об’єктом боротьби сусідніх держав — Литви, Польщі та Московії. У цьому напрямі значних успіхів домоглася Литва. Але більш численна й агресивна польська шляхта, вдаючись до військового тиску і дипломатичних угод витіснила литовців з України. Швидко зростаюче Московське царство починає впроваджувати вжиття думку, що є правонаступником Київської Русі. З півдня українські землі зазнавали спустошливих татарських і турецьких наїздів. Силою, яка зуміла зупинити войовничий запал Османської імперії і Кримського ханства, стали українські козаки, що заснували військову й державну організацію — Запорізьку Січ. З кожним роком авторитет українського козацтва зростав. Його представники не тільки на рівних сиділи за столом переговорів у столиці Речі Посполитої і налагоджували постійні контакти з сусідніми державами, а й закріпили становище у системі міжнародних відносин того часу. Козацькі дипломати були відомі усій Європі. У складному переплетенні міжнародних подій вони зуміли виконати важливу роль у розв’язанні багатьох життєво важливих питань. Вплив українського козацтва, його дипломатичної служби особливо посилився за часів видатного державного діяча, воєначальника і дипломата Богдана Хмельницького.

У добу Руїни Україна була поділена на дві сфери впливу: Польську — на Правобережній Україні та Московську — на Лівобережній. З могутньої сили при Хмельницькому через 20 років після його смерті Україна стала жертвою внутрішніх чвар, чужоземних вторгнень і поділів. Контакти України з Заходом були значно обмежені, а плодами безпосереднього виходу в Європу, інтелектуальним потенціалом України користувалася Росія.

З кінця XVIII до початку XX ст. Українські землі знаходилися у складі Російської та Австрійської імперій, тому визначати якусь самостійну її роль у міжнародних відносинах нема потреби.

Події 1917 р. Різко змінили долю України, її місце у світовій політиці. Факт існування Української держави у 1917-1920 p., наявність у Києві іноземних представництв, а в 25 державах світу українських посольств, місій і консульств стали незаперечним доказом державності України, перетворення її в суб’єкта міжнародних відносин.

Міжвоєнний період (20-30 роки) був періодом боротьби розчленованого українського народу за виживання, плекання надії на втілення в життя ідеї незалежності й соборності України. На початку 20-х років почасти зберігався самостійний характер зовнішньоекономічних зв’язків України. З утворенням Союзу РСР суверенітет України остаточно «випарувався», вихід на міжнародну арену був заблокований Москвою, хоч участь республіки у загальносоюзних економічних відносинах була значною. Українські землі стають об’єктом політичних спекуляцій та інтриг європейських держав, що було постійним джерелом небезпек для внутрішньополітичного життя. Цей міжнародний чинник використав Сталін для антиукраїнської політики, знищення української інтелігенції.

Опинившись між двома тоталітарними режимами, позбаалений державності, український народ став жертвою спустошливої війни й нещадної політики двох диктаторів, що мріяли про світове панування. Україна втратила щонайменше 7 млн. Людей, понад 2 млн. Було вивезено на примусові роботи в Німеччину. Загальні збитки економіки республіки становили 40%. Жодна країна Європи не зазнала таких руйнувань і втрат.

Як вважають історики, міжнародна кон’юнктура, а також український визвольний рух під час другої світової війни змусили Сталіна надати більших прав республікам, особливо Україні й Білорусії. Однак Україна, хоч і стала членом ООН і багатьох міжнародних організацій, уклала чимало угод, одержала право вступати у безпосередні відносини з іншими