З 1995 року, який можна також охарактеризувати як рік остаточного перелому у політиці США щодо України, продовжувався динамічний розвиток українсько-американських відносин. У зовнішній політиці США утвердився курс на широку політичну та економічну підтримку України на міжнародній арені, що особливо сприяло розширенню співробітництва України з НАТО та провідними міжнародними фінансовими інституціями.

Важливим досягненням в українсько-американських відносинах стало підписання у 1996 року Спільної заяви про створення Українсько-американської міждержавної комісії (УАМК), в якій було зафіксовано виведення українсько-американських відносин на рівень стратегічного партнерства.

Протягом 1996-1997 років досягнення у зовнішньополітичній діяльності, які були напрацьовані до цього часу з початку незалежності України, та сформований завдяки цьому позитивний імідж почали давати досить вагомі результати практично на всіх напрямах зовнішньої політики.

Тривав активний розвиток відносин з країнами Центральної та Східної Європи - Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною. Ці стосунки значною мірою розглядалися Україною крізь призму наближення до участі в європейських процесах. Слід відзначити, що згадані чотири країни послідовно підтримували нашу державу в її європейських прагненнях і всіляко сприяли залученню України до європейських структур, зокрема, прийняттю нашої держави до Ради Європи та Центральноєвропейської ініціативи. Ставши членом ЦЄІ, одним з головних завдань якої є подолання існуючої різниці у рівнях взаємовідносин її країн-членів з ЄС, Україна отримала можливість використовувати участь у цьому об'єднанні як вагомий фактор практичної інтеграції в європейський економічний простір.

На цьому напрямі традиційно як пріоритетні розглядалися стосунки з Польщею. Між країнами постійно вівся активний діалог на різних рівнях, Польща послідовно підтримувала і продовжує підтримувати Україну у питаннях, які стосуються європейської інтеграції.

Динамічно і послідовно розвивалися відносини з країнами Західної Європи, розбудова відкритих, передбачуваних та дружніх стосунків з якими залишалася одним з пріоритетних напрямів діяльності керівництва України. Налагодження політичного діалогу значною мірою відбувалося у контексті курсу України на якомога повніше залучення в європейські структури.

У площину стабільного партнерства було переведено відносини з Федеративною Республікою Німеччина, яка послідовно підтримувала зовнішньополітичний курс України, зокрема на інтеграцію в європейські структури. Протягом усіх цих років ФРН була і залишається найбільшим торговельно-економічним партнером України серед усіх європейських країн.

Після підписання Україною у травні 1997 року Протоколу № 6 до Європейської конвенції з прав людини, який стосується скасування смертної кари, вдалося значною мірою зняти напругу, що існувала у відносинах між Україною і Радою Європи навколо питання про введення мораторію на виконання смертних вироків та скасування смертної кари в Україні. Водночас у співробітництві України з Радою Європи час від часу виникали проблеми, пов'язані з неповним чи несвоєчасним виконанням нашою державою взятих на себе зобов'язань та подекуди неадекватною оцінкою Парламентською Асамблеєю Ради Європи внутрішніх процесів в Україні.

Знаковими подіями, які засвідчили зростання авторитету України на міжнародній арені, зміцнення її ролі як активного і впливового учасника процесів розв'язання глобальних та регіональних проблем сучасності, стали обрання Міністра закордонних справ України на посаду Голови 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1997 році та обрання України у 1999 році до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 років від Східноєвропейської регіональної групи. Ці дві події -вагомі здобутки української дипломатії, визнанням її авторитету серед світової спільноти. Водночас вони значною мірою сприяли зміцненню позицій України у двосторонніх контактах та подальшому закріпленню її позитивного сприйняття як надійного і передбачуваного партнера на міжнародній арені.

Якісно новим етапом у розвитку стосунків між Україною та Європейським Союзом став 1998 рік. Курс України на інтеграцію до ЄС було проголошено одним з головних пріоритетів української зовнішньої політики (це закріплено в Стратегії інтеграції України до ЄС, яка визначила основні напрями роботи органів виконавчої влади держави з метою досягнення асоційованого членства у ЄС). У березні 1998 року набула чинності Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС), якою регламентовано розвиток відносин сторін з широкого кола політичних, економічних і гуманітарних питань.

Формальний початок реалізації стратегічного курсу України було покладено політичною заявою про бажання України набути асоційованого членства в ЄС, зробленою під час Першого засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС у червні 1998 року.

Ключовою подією у двосторонніх відносинах став Віденський саміт Україна - ЄС 16 жовтня 1998 року. За його результатами було прийняте Спільне комюніке для преси, у якому знайшли відображення важливі напрямки майбутнього співробітництва між Україною та ЄС у різних галузях і, що найголовніше, стан двосторонніх стосунків Україна - ЄС був охарактеризований як “стратегічне та унікальне партнерство”.

У 1999 році на Гельсінському саміті ЄС було прийнято Спільну стратегію розвитку відносин ЄС з Україною. Зокрема, Європейський Союз вперше визнав європейські прагнення України, привітав її європейський вибір. До сфери двостороннього співробітництва залучено такі нові важливі напрями, як зовнішня політика та політика безпеки, юстиція та внутрішні справи, по яких сьогодні відбувається практичне співробітництво України з ЄС.

Важливим аспектом співробітництва Україна-ЄС, в тому числі і щодо залучення нашої держави до всіх ініціатив, які призначені для країн-кандидатів, стала участь України у всіх етапах підготовки та затвердження Пакту стабільності для Південно-Східиої Європи (ПС ПСЄ) і засіданнях його Робочих столів з питань демократизації та прав людини, економіки, безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

http://maidan.org.ua/static/mai/1145794745.html

http://www.day.kiev.ua/3965/

Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. М., 1983.

Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p.

Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р.

Анцелович Г.О.,