Першими визнали Україну Польща, Канада, Угорщина, Болгарія, Румунія, Чехословаччина, Австрія, Німеччина та інші держави. Не зшгишились осторонь США, Росія, а також незалежні держави, які виникли після розвалу СРСР.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України було передбачено створення диппредставництв у 65 країнах. У Міністерстві закордонних справ було визначено пріоритети щодо їх відкриття, виходячи з інтересів України, її економічних можливостей. Згідно з двосторонніми угодами – Дагомиської та Ялтинської між Росією і Україною було створено дві комісії у зовнішньополітичних відомствах, які провели велику роботу щодо самого механізму розподілу закордонного майна колишнього Союзу. У 36 країнах було розглянуто цю власність, буквально до кожної будівлі. Комісії підготували конкретні пропозиції про передачу Україні її частки, розробили детально і сам механізм передачі. Однак уряди не домовилися між собою про борги, активи, пасиви чи їх «нульовий варіант». Оскільки цю роботу призупинено, тому немає змоги здійснити те, що зафіксовано на рівні протоколів двох міністерств.

У деяких державах представництва України ще й 1994 р. Відзначались у будівлях, що належали Союзу. Зокрема в Австрії, Польщі, Фінляндії, Ірані. Ситуація з розбудовою посольств складалася по-різному. Уряд міг вишукати кошти і купити для представництва України найбільш пристосовані приміщення. Так були придбані будинки для посольств у США, Франції, Бельгії, Чехії, Німеччині, Швейцарії. Інший підхід — оренда приміщень здебільшого не в державних структур. Оскільки приватний сектор у тих країнах набагато ширший. То прийшлося домовлятися з ачасниками будинків, фірмами. Так вирішувалась справа розміщення посольств України в Ізраїлі, в Об’єднаних Арабських Еміратах, в Ітачії, Греції, Аргентині.

Подекуди на основі двосторонніх домо&ченостей Україна надає приміщення іноземному посольству в себе, а відповідна країна в себе—представництву України. Так розв’язано питання з Кубою, Китаєм, Словаччиною та ін.

Значну допомогу в розбудові представництв України, особливо на перших порах, надала українська діаспора в Канаді, Сполучених Штатах Америки, у Великобританії, в Аргентині та в інших країнах. Діаспора зібрала кошти на реконструкцію і обладнання купленого Україною приміщення у Вашингтоні, посприяла при відкритті консульств у Чікаго та Нью-Йорку. В Аргентині ще до приїзду туди посольства, взяли на себе частину оплати за оренду приміщення, надачи автомобіль.

Активно проводилася робота щодо розміщення іноземних представництв в Україні, У Києві, наприклад, майже одночасно з’явилося 50 представництв іноземних держав. Переважно під офіси і житло використовувалися готелі. В Україні розмістилися посольства Китаю, Великобританії, Франції, Угорщини, Польщі, Румунії і Хорватії. Працюють посольства Алжиру, Бельгії, Туреччини, В’єтнаму, Фінляндії.

Дальшим підтвердженням міжнародної правосуб’єктності України є здійснення нею права висилати й приймати дипломатичних представників, або так званого активного і пасивного права легації, яке мають тільки суверенні держави. Україна висилає і приймає офіційних повноправних дипломатичних представників у найвищому ранзі — повноважного посла. Таке право мають, згідно з міжнародними нормами, лише країни, визнані остаточно (де-юре). Обмін дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами є реачізацією безпосередніх, прямих, дво сторонніх відносин з іншими державами, усуває можливістьпосередників іноземнихдержав, які б могли претендувати на приачаснення суверенітету України [29, c. 21].

Виявом міжнародно-правового статусу України як незалежної держави є її участь у роботі міжнародних союзів неурядових націоначьних товариств (політичних, економічних, релігійних та інших). Початок діяльності України в міжнародних організаціях пов’язуютьз прийняттям Української РСР до ООН якччена-засновника.

Україна — член усіх головних міжнародних організацій універсального і спеціального характеру, що зв’язані з ООН або існують самостійно. Так Україна є членом ЮНЕСКО (1954 p.). Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) (1954 p.), Всесвітньої організації здоров’я (1946 р.) Міжнародного Союзу електрозв’язку (1947 p.), Всесвітньої метеорологічної організації (1947 р,), Інтерполу. Україна стала членом Парламентської Асамблеї НБСЄ, Парламентської Асамблеї Чорноморського економічного співтовариства, асоційованим членом Північно-Атлантичної Асамблеї.

Міжнародна суб’єктність України як суверенної держави виявляється в її договірній правоздатності. На Україну поширюються міжнародно-правові принципи інорми щодо укладення, виконання і припинення дії міжнародних договорів, Вона має право укладати і денонсувати (у випадку необхідності) договори, угоди, декларації, пакти, протоколи, конвенції з іншими державами, а також міжнародними організаціями. Станом на листопад 1992 р. Україна уклала 172 міжнародних договори стосовно різних сфер взаємовідносин між державами. Договірний процес активно тривав і в наступні роки. Таким чином, було забезпечено включення міжнародних правових норм у систему національного права.

Україна стала повноправним членом міжнародного співтовариства і володіє в повному обсязі міжнародною правосуб'єктністю. Володіння повною міжнародною правосуб'єктністю розкриває перед Україною широкі можливості для активної участі у всіх сферах міжнародного життя. І Україна дуже широко використовує ці можливості. Для під-твердження цього достатньо сказати, що на сьогоднішній день Україна є членом близько 30 міжнародних організацій, .бере участь у близько 250 міжнародних договорах, має дипломатичні відносини більш ніж із 150 державами і бере активну участь у роботі ООН та її робочих органів.

Найважливіші напрямки і завдання міжнародної діяльності України, і тим самим - реалізація її міжнародної правосуб'єктності, були сформульовані в Постанові Верховної Ради України "Про основні напрямки зовнішньої політики України" від 1993 року. Згідно з цією Постановою, завданнями зовнішньої діяльності України є:

- утвердження і