При розгляді питання про правосуб'єктність України слід зазначити такі положення Закону України "Про правонаступництво України":

- Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності (ст. 6);

- Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, що не суперечать Конституції України й інтересам республіки (ст. 7);

- Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянинові України, незалежно від національної приналежно-сті та інших ознак, відповідно до міжнародно-правових актів про права людини (ст. 9) [37].

У Декларації прав національностей України були закріплені норми, що закладають правові гарантії рівності політичних, економічних, соціальних і культурних прав "...усіх народів, національних груп, громадян". У преамбулі Декларації сказано, що вона приймається, виходячи з "...Загальної декларації прав людини і ратифікованих Україною міжнародних пактів про права і свободи особи". Правовою метою цього документа було закріплення у внутрішньодержавному праві принципу національної рівності і заборони дискримінації за національною ознакою. Відповідно до Декларації, Україна прийняла на себе зобов'язання перед усіма громадянами, незалежно від їхньої національності, гарантувати:

- право на їхнє традиційне розселення;

- право вільного використання рідних мов у всіх сферах життя;

- право сповідувати свою релігію;

- право використовувати національну символіку;

- право створювати національні культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання [28].

Звернення Верховної Ради України "До парламентів та народів світу" було спрямоване на міжнародне визнання України. У черговий раз від імені держави заявлялося, що з метою побудови демократичної держави Україна буде неухильно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, що їх Україна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами. Висловлювалася готовність України приєднатися до європейських інституцій з прав людини, у тому числі: до Європейської конвенції з прав людини; до актів НБСЄ, зокрема, до Гельсінкського заключного акта і до Паризької хартії. Основою зовнішньої політики признавалися загальновизнані принципи міжнародного права [42].

Фундаментальним документом для розвитку міжнародно-правових відносин і формування зовнішньої політики є Конституція України. Державний устрій і принципи діяльності української держави, які знайшли відображення в Конституції України, перебувають у повній відповідності до положень і принципів сучасного міжнародного права, виражених у Статуті ООН.

Зокрема проголошення в статтях 1 і 2 Конституції України, як суверенної держави, обумовлює її суверенну рівність у міжнародному співтоваристві [46], що грунтується на положенні п. 1 ст. 2 Статуту ООН про те, що "Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів".

Положення ст. 3 Конституції про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найви-щою соціальною цінністю, повністю відповідають вимогам сучасного міжнародного права, викладеним у Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році в розвиток і реалізацію одного з найважливіших завдань, сформульованих у Статуті ООН, - "знов утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіка і жінки й у рівність великих і малих націй" [34; 71].

З огляду на важливість цього завдання і не обмежуючись положен-ням, викладеним у ст. 3, Конституція України присвячує регламентації прав і свобод людини, сформульованих у найважливіших міжнародних правових актах, розділ II - "Права, свободи й обов'язки людини і громадянина", де із 67 статей 63 присвячені суто правам і свободам громадян України. Аналіз цих норм свідчить про те, що за своїм змістом ці норми Конституції України являють собою імплементацію міжна-родних правових норм, у більшості випадків введених у Конституцію України у формі прямої трансформації. Це позитивне явище робить честь Україні, підкреслюючи правовий характер української держави.

Положення ст. 5 Конституції про те, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, підкреслює і містить у своїй основі одну з найважливіших ідей Статуту ООН і всього сучасного міжнародного права про те, що визнання державного суверенітету в сучасних умовах можливе тільки як визнання суверенітету народу (а не правителів, суверенів, монархів, як це було протягом багатьох сотень років колись). Конкретно це виражено в п. 2 ст. 1 Статуту ООН у проголошенні принципу рівноправності і самовизначення народів.

Дуже важливим у питанні "Конституція України і міжнародне право" є положення ст. 9 Конституції. В ній говориться: "Діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України".

Цим положенням Конституція визнає в Україні примат міжнарод-ного права, що, у свою чергу, поряд з іншими конституційними поло-женнями, характеризує Україну як демократичну і правову державу.

Дуже показовим прикладом безпосереднього зв'язку Конституції України і міжнародного права, врахування його найважливіших положень і визнання на конституційному рівні юридичної чинності міжнародних правових актів є положення ст. 18 Конституції: "Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємо-вигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права" [46].

Цим положенням, крім іншого, підкреслюється визнання Україною координуючої ролі міжнародного права і прагнення України підтриму-вати і розвивати свої міжнародні зв'язки на основі мирного співробіт-ництва (яке, до того ж, с одним з основних принципів сучасного міжнародного права). Необхідністю мирного співробітництва держав пронизаний весь зміст Статуту ООН, і вимога ця відображена в ст. І Статуту ООН: "Підтримувати міжнародний мир... Здійснювати міжнародне співробітництво у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманного характеру й у заохоченні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод