ЧЕС створено з метою встановлення багатостороннього співробіт-ництва країн, що прилягають до Чорноморського басейну, у сфері економіки, торгівлі, транспорту, охорони здоров'я, телекомунікацій, науки, техніки, зв'язку, інформації, туризму, екології, сільського господарства. У рамках ЧЕС розроблена програма співробітництва у вугільній, хімічній, нафтохімічній, вугледобувній, електротехнічній та електронній промисловості. 16 лютого 1993 року в рамках ЧЕС була підписана Декларація Парламентської асамблеї ЧЕС. Україна є одним з найбільш активних учасників ЧЕС, що обумовлено зацікавленістю в освоєнні економічного потенціалу Чорноморського регіону, як власних ресурсів і можливостей, так і перспектив співробітництва.

Слід зазначити, що Україною, крім інституту членства, використовуються й інші види відносин із міжнародними організаціями, коли внаслідок певних обставин повноправне членство України визнається на певному етапі неможливим або недоцільним. Зокрема, як спостерігач, Україна бере участь у роботі Міжнародної організації міграції, Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, Міжпарламент-ської асамблеї СНД. Основними видами відносин із цими організаціями є укладання з ними міжнародних договорів і участь у заходах, здійснюва-них цими організаціями, якщо вони не суперечать інтересам України.

З тих міжнародних організацій, членом яких прагне стати Україна, в першу чергу необхідно виділити Світову організацію торгівлі (СОТ). Пріоритетність цього напрямку міжнародної діяльності України обумовлена винятковістю даної організації. Світова організація торгівлі, без перебільшення, є на сьогоднішній день найбільш впливовою і значимою міжнародною економічною організацією. Повноправне членство в цій організації дає можливість здійснювати зовнішньоторго-вельну діяльність на рівноправних засадах. Важливість участі в такій організації, як СОТ, обґрунтовується тим, що учасники цієї організації традиційно займаються проблемами, від вирішення яких залежить майбутнє світової торгівлі. А це, в свою чергу, впливає на кожну держа-ву, незалежно від того, чи бере вона участь у діяльності СОТ, чи ні.

Крім того Україна є членом багатьох організацій, предмет діяльності яких пов'язаний з вирішенням важливих питань у різноманітних галузях співробітництва.

Останнім часом нашою державою розпочинаються заходи, які повинні сприяти її вступу до Світової організації торгівлі, Центрально-європейської асоціації вільної торгівлі, Міжнародної торговельної палати та до деяких інших організацій. Позитивне вирішення цього питання багато в чому залежить від стану і рівня гармонізації націона-льного законодавства з правовими системами зазначених організацій.

Процес входження України до багатьох міжнародних організацій і встановлення з ними правових відносин нерідко був тривалим і складним.

Україна, як незалежна держава, визначила одним із пріоритетів своєї зовнішньої політики інтеграцію в європейські структури й участь у загальноєвропейських процесах. В України з країнами Західної Європи склалися багатосторонні, об'єктивно необхідні, відносини. Немає сумнівів у тому, що ці відносини необхідно розвивати, в тому числі на рівні нового державного утворення, яким є ЄС.

Європейський Союз - результат складних міжнародних відносин. Від початку своєї діяльності ця своєрідна міжнародна організація поступово, крок за кроком, здійснює трансформацію в бік державного утворення нового типу. Ця трансформація залежала від волі держав-учасниць і від одержуваних результатів: взаємозалежний процес, що тривав більше 40 років. Утворився новий правопорядок, що спочат-ку був міжнародним, а потім став внутрішнім. Права, внутрішнє і зовнішнє, стали тісно переплетені і знаходяться в органічному взаємо-зв'язку. Ця участь вимагає від України дотримання "правил гри".

У контексті цього питання можна виділити два основних напрямки:

1. Гармонізація й удосконалення законодавства України, відповідно до зобов'язань перед Радою Європи.

2. Гармонізація законодавства України та імплементація міжнародно-правових норм, відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством [87, c. 419-420].

В Україні вже зроблені перші кроки на шляху створення організа-ційно-правових механізмів для зближення законодавства нашої країни із законодавством ЄС. Правовими передумовами цього процесу є "Стратегія інтеграції України в ЄС", затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року, та "Концепція адаптації законодавства України до законодавства ЄС", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року. На підставі "Стратегії інтеграції України в ЄС' передбачена підготовка до середини 2000 року "Національної програми інтеграції України в ЄС", а також відповідних галузевих програм. Прийняття цих документів повинне прискорити процес входження України в європейський правовий простір. Крім того, діють і організаційні механізми інтеграції України і ЄС - Міжвідомча координаційна рада зі зближення законодавства України і ЄС, відділи з європейської інтеграції при міністерствах і відомствах.

Угода про партнерство і співробітництво (УПС) встановлює між Україною і Європейським Співтовариством (ЄС) та його державами-членами стабільні політичні відносини, закріплюючи розширення зв'язків між Україною і Європейським Союзом. У рамках УПС створена Рада з питань співробітництва, на першому засіданні якої в червні 1998 року була ухвалена "Спільна робоча програма імплемен-тації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом на 1998-1999 роки", серед пріоритетів якої є і правові заходи.

1.2. Процес міжнародного визнання України

За висловлюванням відомого юриста-міжнародника Ф. Мартенса, "кожна нова держава, що бажає брати участь у міжнародному спілкуванні з правами й обов'язками міжнародної особистості, має бути визнана такою іншими державами".

Дійсно, міжнародні відносини є ефективними тільки між державами, що визнають одна одну. Необхідність визнання випливає з суті поняття міжнародно-правового визнання в міжнародних відносинах [83, c. 29].

Definitio: Під міжнародно-правовим визнанням у широкому розумінні мається на увазі визнання відповідно до міжнародного права існуючими державами нових держав чи урядів або інших органів з метою встановлення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.

Розрізняють такі види міжнародно-правового визнання, як визнання держави, уряду, повсталої сторони, органів національного визволення, органів опору і т. п. В історичному аспекті цікаві, наприклад, переговори про