П Л А Н

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Поняття та види державних службовців та їх правовий статус

РОЗДІЛ ІІ. Особливості прийняття та звільнення з роботи державних

службовців

2.1. Виникнення трудових правовідносин державних службовців

2.2. Правила поведінки державних службовців: практичні питання

2.3. Припинення трудових правовідносин з державними службовцями

РОЗДІЛ ІІІ Загальна характеристика юридичної відповідальності

державного службовця

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

вступ

Безперечним фактом є те, що успіх будь-яких державних перетворень насамперед залежить від ефективності діяльності управлінського апарату. На цей феномен звертали увагу ще мислителі світу. Зокрема, Демокріт учив, що державні справи є найважливішими, а тому рекомендував допускати до управління тих, хто має відповідні знання, якості та знає справу.

Сократівський ідеал адміністрування означав правління знаючих, тобто грунтувався на принципі компетентності в державному управлінні.

Зазначені підходи не змінилися й сьогодні, адже саме від чиновників, які покликані служити народові, залежить соціально-економічний та культурний розвиток держав, добробут населення. Власне кожен із нас це відчуває на собі. Класик «раціональної» теорії бюрократії Макс Вебер вважав, що неминучою перепективою демократичних держав є тотальна бюрократизація суспільного та державного життя. На його думку, на зміну капіталізму прийде не соціалізм, а суспільство, гранично бюрократизоване в цілях раціонального управління.

Відповідно проблематика державної служби є сьогодні вкрай актуальною, їй присвячено достатньо літератури, наукових розвідок, вона стала повноправною частиною теорії державного управління, зайняла місце серед навчальних дисциплін із підготовки фахівців у галузі державного управління.

Формування в Україні громадянського суспільства з переходом від забюрократизованої чиновницької моделі тоталітарного суспільства до відкритої демократичної системи державної служби, покликаної служити інтересам народу, вимагає ґрунтовного науково-методологічного забезпечення та осмислення даного процесу.

Побудова демократичної, правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою, здійснення економічних і соціальних перетворень, досягнення економічного зростання і надання державою громадянам управлінських послуг на високому рівні, просування у напрямі європейської інтеграції можливі лише за умови створення ефективної системи державного управління, невід'ємною складовою якої є державна служба. З цією метою в Україні проводиться широкомасштабна адміністративна реформа, спрямована на удосконалення кадрового потенціалу, створення оновленого, потужного і дієвого державного апарату, становлення професійної, політично нейтральної та авторитетної державної служби. Важливим чинником адміністративної реформи є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців.

Питання про місце правових норм, які регулюють трудові відносини державних службовців, ще й досі залишається предметом наукового спору. Представники науки адміністравтивного права вважають, що суспільні відносини цієї категорії регулюються нормами саме даної галузі права. Аргументом на користь такого висновку є те, що державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави; і що головним в регулюванні їх праці є принцип влади і підкорення.

Незалежність України стимулювала розвиток загальносуспільних та гуманітарних наук; сьогодні спостерігається більш глибоке осмислення і дослідження процесів, які відбуваються у суспільстві української держави. З'явилися наукові праці, в яких висловлюються сумніви щодо об'єктивності точки зору, відповідно до якої усі суспільні відносини регулюються нормами адміністративного права, і зазначається, що трудові відносини державних службовців регулюються нормами трудового права. Вирішення питання про місце норм права, які регулюють трудову діяльність державних службовців, має як теоретичне, так і практичне значення. Від його вирішення залежить рівень соціальної захищеності цієї категорії працівників. У сфері трудового права практично вищий рівень соціальної захищеності. Мається на увазі не рівень оплати праці, не соціальні пільги державних службовців, а саме соціальна захищеність у випадках порушення прав працівників. Високий рівень соціальної захищеності працівників нормами трудового права пояснюється перспективами становлення громадянського суспільства, розбудовою правової держави, розвитком ринкової економіки. Саме ці аргументи виводять на перший план трудове право як галузь права України, основною і головною функцією якої є соціальний захист прав працівників, які застосовують свою здатність до праці з метою створення матеріальних та духовних благ для всього суспільства і народу.

Разом з тим можна констатувати, що правове регулювання державно-службових відносин певною мірою відстає від потреб і завдань демократичного суспільства. Прогалини у нормативно-правовому регулюванні державно-службових відносин негативно впливають на реалізацію державними службовцями, посадовими особами органів місцевого самоврядування своїх повноважень, спричиняють порушення прав і свобод громадян, прав та інтересів юридичних осіб, що призводить до чисельних скарг і судових позовів на їх дії та рішення.

Інститут державної служби, як і інші феномени суспільного життя, розвивається в умовах інтенсивного впливу економічних, політичних, соціальних змін у суспільному розвитку та свідомості, досягнень науки, інформатики, тощо. Це обумовлює необхідність нових підходів до регулювання процесів розвитку держави та її інституцій, в тому числі державної служби і державно-службових відносин.

Розділ І.

Поняття, види державних службовців та їх правовий статус

Одним із головних понять у системі державної служби є поняття «правового статусу державного службовця». Особливої ваги це питання набуває сьогодні, оскільки саме тепер відбувається всебічне осмислення суспільством, виділення
і становлення інституту державної служби в Україні та, відповідно, статусу державного службовця.

Законом України «Про державну службу» введено в життя поняття «державний службовець». Його запровадження за відсутності терміна «службовець» на практиці призвело до розбіжностей у розумінні правового статусу державних службовців. Адже раніше, коли держава проникала в усі сфери суспільного життя, до складу державних службовців входили службовці як органів державної влади, так і сфери матеріального виробництва, інших сфер суспільно корисної діяльності [44.36]. Це було природно, оскільки в умовах тотального
контролю над усіма суспільними процесами державні службовці - чи то голова виконкому,