Як виняток, трудове законодавство не поширювалося на «мілітаризованих» службовців, умови праці яких регламентувалися нормами адміністративного права.

У ході демократичних перетворень в Україні функції держави зазнали істотних змін, результатом чого стало обмеження такої служби рамками органів державної влади.

Зі змісту статті 1 Закону «Про державну службу» можна зробити висновок, що основною ознакою державних службовців є організація їх роботи на основі професіоналізму. Але відсутність чіткого визначення породжує численні запитання про визнання окремих категорій службовців державними. Чому,
наприклад, ректор державного вузу - працівник розумової праці, не визнається державним службовцем, а звичайний інспектор районного відділу освіти ним є? Чому військовослужбовець строкової служби підпадає під статус державного службовця, а офіцер, який також несе військову службу,- його не має?

Ознакою поняття „державний службовець” є практичне виконання завдань і функцій держави. Звідси виникає питання: невже, скажімо, функція освіти, що реалізується педагогами, чи функція охорони здоров’я, яку здійснюють медичні працівники, не є функціями держави? При тому, що Конституція визнає й освіту, й охорону здоров’я як головні завдання і напрями діяльності держави.

Ще однією ознакою державної служби за статтею 1 Закону України «Про державну службу» є одержання заробітної плати за рахунок державних коштів. Але ж і вчителі, і лікарі утримуються за бюджетні кошти.

Ці питання могли б знайти своє вирішення в результаті визнання державними службовцями всіх працівників розумової праці, які наймаються державою, отримують заробітну плату з коштів державного бюджету. Такий підхід відповідав би вимогам Конвенції Міжнародної Організації Праці від 27 червня
1978 р. за № 151 про трудові відносини на державній службі, де зазначено: «Конвенція застосовується до всіх осіб, які найняті державними органами, якщо тільки до них не застосовуються більш сприятливі положення інших міжнародних трудових Конвенцій». Стаття 2 Конвенції визначає поняття «державний службовець»: «У значенні даної Конвенції термін «державний службовець» означає будь-яку особу, до котрої застосовується ця Конвенція відповідно до п. 1 ст. 1»[44.37].

Стосовно поняття державного службовця у науці ще не вироблено єдиного підходу, як не дає відповіді і Закон України «Про державну службу». Вчені дають також різні поняття державного службовця, зокрема, В.Колпаков звертає увагу на те, що службовці є кадровим складом (або основним складом, чи персоналом) органів державного управління. Будучи працівниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються у життя вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і виконують свою роботу, наскільки точно і правильно діють, залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої влади [42,736]. На думку Є.Додіна «до державних службовців належать громадяни, які працюють у державних організаціях, займають у них посади за призначенням, виборами або у іншому порядку, наділені відповідними посадовими повноваженнями, діють від імені і за дорученням держави з метою практичного здійснення її завдань і отримують за свою працю зарплату [42,544]. Дослідження точок зору вчених стосовно визначення поняття державного службовця приводить до висновку про багатогранність і різнохарактерність відповідного явища. На мою думку, найважливішими якостями, ознаками, властивостями державного службовця є: це фізична особа, громадянин України; особа, яка володіє державною мовою і має необхідну професійну підготовку; відповідає усім вимогам законодавства України про державну службу; займає посаду державної служби; йому присвоюється в установленному законом порядку кваліфікаційний розряд (чин, спеціальне звання, клас, ступінь, ранг); виконує державні функції, повноваження державних органів; вирішує державні завдання в економічній, соціальній, адміністративно-політичній сфері (фінансова діяльність держави, митна і банкова справа, зовнішньополітична діяльність та ін.); їх діяльність носить невиробничий характер, укладає з державними органами тудовий договір.

Закон України «Про державну службу» – це перший законодавчий акт в історії України, спрямований на врегулювання однієї із найважливіших сторін діяльності держави. У законі вперше на офіційному рівні сформульовано поняття державної служби в Україні. Зокрема, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів [6, 1].

В той же час, як на мій погляд, у Законі не дається поняття державного службовця, а робиться лише ремарка, яка відносить осіб, що займають посади у державних органах і їх апараті та мають відповідні службові повноваження, до державних службовців.

Державні службовці виконують покладені на них обов'язки на постійній чи на тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності і правовий стан. Від посади залежить обсяг, форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції
того державного органу, в якому він працює. Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апрату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень [49,63]. На мій погляд, визначення посади є
дуже вдалим, може бути використане для будь-якого державного органу, структурного підрозділу, їх апарату.

В юридичній літературі неодноразово робилися спроби визначити поняття „державний службовець”. У результаті більшість авторів дійшли висновку, що цей термін слід трактувати