Високі моральні риси державного службовця не формуються стихійно, а тому актуальною є поява згаданих вище Правил, спрямованих на зміцнення моральних основ зазначеної служби, виховання у службовців патріотизму, неухильного виконання законів і етичних норм професійної поведінки.

Етика державної служби як один з видів професійної етики є кодексом поведінки, який приписує певний тип людських взаємовідносин і є оптимальним з точки зору виконання службовцями їх професійної діяльності. Кодекс поведінки включає основні принципи і норми, що виражають у загальній формі моральні вимоги до діяльності державного службовця.

Право нерідко представляють у вигляді юридично оформленої моральності, тому що воно засновується на моралі і не може бути аморальним. Тому в багатьох статтях чинної Конституції України, Декларації прав і свобод людини та інших важливих актах (а до них можна віднести і Правила) оцінки права і моралі збігаються.

Зокрема, присяга державних службовців передбачає обов'язки не тільки юридичного змісту («суворо дотримувати Конституції та законів України» тощо), а і морального («з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки»). Включення моральних обов'язків у зміст присяги надає їм юридичного значення. Порушення таких зобов'язань є порушенням присяги і тягне припинення названої служби.

Правила чітко визначають, чого слід вимагати від кожного службовця, цій поведінці надається вольове регламентування. Державний службовець повинен бути ознайомлений з положеннями Правил, про що робиться письмова відмітка в його особовій справі.

На мою думку, Правила можна розглядати як частину трудового договору, і у такому разі вони можуть бути підписані найманим службовцем. Після підписання будь-яка неправомірна поведінка може розглядатися як порушення договору.

Серед принципів, на яких грунтується державна служба і котрий набув особливої актуальності, - принцип професіоналізму. Вимога щодо останнього відображає сутність державної служби як професійної діяльності із забезпечення виконання повноважень державних органів. Названа служба як професія є особливим видом трудової діяльності.

На думку Д. Бахраха, професіоналізм державних службовців потребує, по-перше, компетентності, а вона тим вища, чим більше знань і досвіду в працівника. По-друге, організаторських здібностей, для розвитку і вдосконалення яких суспільство повинно створювати необхідні умови. По-третє, постійного заняття тільки такою службою (без відволікання на політику, підприємництво тощо) [33, 98].

Низький рівень професіоналізму викликає зниження виконавської дисципліни і порушення законності, тому, проводячи реформу системи державної служби, насамперед, необхідно здійснювати професійну підготовку висококваліфікованих кадрів. Указом Президента України від 9 листопада 2000 року затверджена Комплексна програма підготовки державних службовців, яка визначає основні завдання щодо вдосконалення професійного навчання працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Правила називають загальні обов'язки зазначених службовців, надаючи їм значення законодавчих приписів.

Перебуваючи на службі, державні службовці підпадають під спеціальний правовий режим, який відрізняється від загальних норм права.

Поряд із загальними обов'язками працівників, передбачених нормами законодавства про працю, для державних службовців встановлені додаткові обов'язки. Обов'язок дотримання Конституції та законів України є головним, з якого випливають всі інші, передбачені Правилами. Порушення, невиконання чи неналежне виконання законів частіше полягає у порушенні
порядку реалізації норм і строків виконання доручень. Невиконання законів не тільки дискредитує державну владу, створює умови для корупції і зловживань, а й порушує права і свободи громадян, підриває основи конституційного ладу.

Правила передбачають, що такий службовець повинен сумлінно виконувати свої обов'язки, проявляти ініціативу і творчість, постійно вдосконалювати організацію роботи. Якщо державний службовець виконує свої обов'язки несумлінно (в інших цілях чи виходить за межі наданих прав), то його дії можуть бути кваліфіковані не тільки як дисциплінарний проступок, адміністративне правопорушення, а й злочин. Так, згідно з КК України відповідальність настає за халатність, тобто невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди або спричинило тяжкі наслідки державним чи громадським інтересам або охоронюваним
законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб [4,167].

Державна служба вимагає від службовців чесності при виконанні посадових обов'язків. Вони перебувають не тільки на службі у керівництва, а й повинні виконувати свої обов'язки як службу суспільству.

У Правилах є численні оціночні поняття («сумлінно», «чесно», «неупереджено» тощо). Вважаю це нормальним явищем, тому що їх не можна однозначно визначити. Зміст даних понять може відрізнятися залежно від конкретної ситуації, правосвідомості суб'єкта, що застосовує правову норму, а також від існуючої соціально-економічної ситуації. І тим більше,
що йдеться про дотримання, в основному, моральних норм, притаманних даному суспільству.

Оціночне поняття в праві відрізняється за трьома суттєвими особливостями: воно не конкретизоване законодавцем чи іншим компетентним органом; уточнюється і конкретизується у процесі правозастосування; воно дає органу, що застосовує закон, можливість вільного розсуду, вільної оцінки фактів.

Встановлення обмежень для названих службовців покликане забезпечити ефективну професійну діяльність з виконання повноважень державних органів, поставити перешкоди можливому зловживанню службовців своїми обов'язками, створити умови для незалежності службової діяльності.

Необхідно зазначити, що заборона займатися іншою оплачуваною діяльністю обумовлена також і необхідністю весь робочий час виконувати трудові обов'язки на державній службі. В зв'язку з тим, що виконання такої служби на тій чи іншій державній посаді означає виконання функцій відповідного державного органу, то не можна виконувати роботу на державній посаді за сумісництвом.

Дозвіл державним службовцям займатися науковою, викладацькою, творчою діяльністю випливає з ч. 1 ст. 54 Конституції України.

Згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1