Відставка - особлива форма припинення трудових відносин. Вона здійснюється у порядку, встановленому ст. 31 Закону України „Про державну службу”. Відставка як підстава припинення відносин - це двосторонній юридичний акт, що полягає в задоволенні відповідним державним органом або посадовою особою заяви службовця, котрий обіймає посаду першої чи другої категорії, про намір скласти з себе посадові повноваження у зв'язку з визначеними для цього законодавством обставинами, не пов'язаними з винною поведінкою заявляючого про відставку.

Підставами для відставки державного службовця є:

- принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі;

- примушування державного службовця до виконання рішення органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян або громадянинові;

- стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Слід мати на увазі, що відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду.

У разі відмови у відставці службовець має право на звільнення в порядку, передбаченому КЗпП.

На мою думку, будь-яке порушення службовцем своїх обов'язків не повинно бути підставою для його звільнення. Тільки чітко кваліфіковані у законодавстві дисциплінарні проступки мають визнаватися підставами для звільнення. Законодавча регламентація припинення трудових відносин на державній службі повинна відповідати принципам правового регулювання найманої праці, спрямованим на соціальну захищеність працівника, на стабільність зайнятості та захист від сваволі роботодавця. На вказаній службі прагнення берегти високопрофесійні кадри повинно бути сильнішим фактором поведінки роботодавця, ніж бажання особистої відданості підлеглих. В цілях збереження кадрового потенціалу держава має прямувати до обмеження волі особистості
роботодавця в питаннях найму та звільнення. Тому, безперечно, прогресивним кроком стало затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців. На підставі цього акта службове розслідування може бути проведено у разі невиконання або неналежного виконання службових обов'язків та в інших випадках, і керівник державного органу приймає рішення про притягнення до відповідальності за матеріалами розслідування.

Розділ ІІІ

Загальна характеристика юридичної відповідальності

державного службовця

Стаття 38 Закону України «Про державну службу» визначила засади юридичної відповідальності державних службовців, встановивши, що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. До державних службовців застосовуються такі види
юридичної відповідальності:

- матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів про працю України);

- дисциплінарна (ст. 14 Закону України «Про державну службу»);

- адміністративна і кримінальна (ст. 16 Закону «Про державну службу», закон «Про боротьбу з корупцією»), а також при звільненні з державної служби за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ст. З0 Закону «Про державну службу»).

Дисциплінарна відповідальність державних службовців застосовується часто і є найбільш важливою з практичної та юридичної точок зору. Законодавчою базою дисциплінарної відповідальності є: положення про орган державної влади, регламенти діяльності органу (установи), типові професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців, посадові положення та інструкції, статути та спеціальні положення про дисципліну працівників окремих секторів державного управління (начальницький склад Збройних Сил, Служби безпеки, внутрішніх справ, митної служби, транспорту, зв'язку тощо).

Дисциплінарна відповідальність настає при порушенні державним службовцем обов'язків додержання дисципліни праці, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, за невиконання або недостатнє виконання службових обов'язків. Ця відповідальність, таким чином, пов'язана з наявністю трудових відносин, розрахована на осіб, які перебувають на державній службі.

Дисциплінарні стягнення відповідно до статті 14 Закону України «Про державну службу» застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує орган, у якому він працює. Крім цього, підставою для дисциплінарної відповідальності є правопорушення (дисциплінарний проступок), тобто вчинення державним службовцем провини по службі - порушення (невиконання) службових обов'язків, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, наказів посадових осіб, вимог законодавчих актів, якщо це не передбачено кримінальним законодавством як злочин і не тягне за собою відповідальності в кримінальному порядку. Особливість дисциплінарної відповідальності службовців полягає в тому, що, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

- попередження про неповну службову відповідність;

- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Адміністративна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків, тобто за здійснення адміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративного правопорушення, протиправність, винуватість є складовими адміністративної відповідальності. Особливість підстав для адміністративної відповідальності посадових осіб і державних службовців полягає в тому, що вони несуть таку відповідальність за порушення встановлених загальнообов'язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, їх підлеглі, інші працівники порушують встановлені правила. Крім того, посадові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола їх службових обов'язків. У даному разі йдеться про проступки, скоєні з власної вини, та