- забезпечувати раціональне, ефективне та економічне використання матеріальних та фінансових ресурсів, які йому доручені;

- берегти державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків, а також іншу інформацію, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню;

- поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням займаної посади, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.

Державному службовцю забороняється:

- брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законами України «Про інформацію» та «Про державну таємницю», у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій;

- брати участь у страйках та вчиняти дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів державної влади;

- учиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;

- виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян чи конкретної особи; проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

У той же час державний службовець не повинен приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, що становлять державну
таємницю, вичерпний перелік яких визначений законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб'єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від ужиття заходів щодо охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом [26, с. 15].

Розділ ІІІ Закону України «Про державну службу», що носить назву «Правовий статус державних службовців державних органів та їх апарату» визначає основні обов'язки, права держслужбовців, обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Слід зауважити, що правовий статус вищих посадових осіб в Україні регулюється Конституцією та спеціальними законами України. До цієї категорії законодавець відніс:

Президента, Голову Верховної Ради та його заступників, голів постійних комітетів Верховної Ради та їх заступників, народних депутатів, Прем'єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, Голову та членів Конституційного Суду, Голови та суддів Верховного Суду, Голову та арбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора та його заступників.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митної служби, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до Закону «Про державну службу» та інших спеціалізованих законів України.

Основними елентами правового статусу державного службовця, що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування, виступають права державного службовця. Права державного службовця – це встановлені Конституцією України і чинним законодавством можливості та свободи професійної діяльності осіб, щодо забезпечення виконання повноважень державних органів. Основні права держслужбовців закріплені у ст.11 Закону України „Про державну службу”.

Державні службовці в Україні наділені відповідними правами. З точки зору державно-управлінської діяльності, найважливішим аспектом є службові права, за допомогою яких здійснюється службова діяльність. Службові права прямо пов'язані з виконанням посадових обов'язків. Інколи права державного службовця реалізуються з метою виконання визначених законодавчими актами посадових обов'язків. Аналізуючи діяльність державного службовця, необхідно розглянути його особисті права – важливу складову системи прав держслужбовця. Саме останні виконують суттєву мотиваційну функцію, стимулюючи його інтерес в отриманні матеріальних та інших винагород, у просуванні по службі, що є запорукою ефективної діяльності держслужбовця [18, с. 28].

У цілому зміст правового становища державних службовців характеризується загальногромадянськими, загальнослужбовими та особистими правами.

До загальногромадянських прав віднесені такі:

а) державний службовець реалізує конституційне право громадян України «брати участь в управлінні державними справами» (ст. 38 Конституції України).

б) державні службовці користуються правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.

Таким чином Основний Закон значною мірою регулює питання, пов'язані зі встановленням і реалізацією правового статусу державних службовців у плані їх загальногромадянських прав. Проте, як зазначалося вище, державні службовці мають ще службові права.

До загальнослужбових віднесені повноваження, якими володіє кожен державний службовець. Це, зокрема такі права:

а) брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

б) отримувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

в) відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов'язків підприємства, установи й організації незалежно від прав власності;

г) на повагу особистої гідності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

д) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

е) безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

є) вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби в будь-які інстанції.

До групи особистих прав державного службовця належать права пов’язані з:

кар’єрою державного службовця;

реалізацією його прав на матеріальне забезпечення, пільги, відпочинок;

реалізацією його прав на соціальне забезпечення ( оплату праці, грошове утримання і інші виплати передбачені законодавством, щорічну відпустку, здорові безпечні умови праці, медичне обслуговування, пенсійне забезпечення, тощо).

Для захисту своїх прав і законних інтересів службовець може використовувати право:

а) вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

б) на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

в) захищати свої законні