Крім того, державні службовці можуть об'єднуватись у професійні спілки (асоціації) для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів. Практика зарубіжних країн, зокрема тих, які входять до Європейського Союзу, засвідчує, що ефективність державної служби не в
останню чергу залежить від функціонування певних представницьких структур держслужбовців, які забезпечують їх надійний правовий та соціальний захист.

У Західній Європі навіть побутує поняття «представництво державних службовців», суттю якого є можливість впливати на власну службову кар'єру, а також на прийняття тих чи інших управлінських рішень [46, с. 19]. Відповідно функціонують спеціальні профспілки або об'єднання державних службовців для захисту колективних інтересів. Наприклад, в Іспанії визнається участь профспілок як законних представників колективних інтересів держслужбовців в основних координаційних і консультативних колективних органах з питань державної служби. Аналогічна ситуація у Франції та Німеччині.
Крім того, в останній діє представницький орган державних службовців - Німецька спілка державних службовців.

Як видно, в Західній Європі авторитет державної служби окрім ґрунтовного законодавчого забезпечення базується на активній ролі державних службовців у сфері захисту своїх інтересів. Перед Україною стоїть завдання створення подібного спеціального офіційного органу, який би представляв і
відстоював інтереси держслужбовців.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця - це нормативний документ, який визначає науково обґрунтований перелік професійних завдань, обов'язків та повноважень державного службовця, вимоги до його професійної підготовки, освітньої кваліфікації, досвіду практичної роботи [49, с. 63].

Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця є основним документом, за яким орган державної влади розробляє посадові інструкції державних службовців, та застосовується при доборі кадрів і формуванні кадрового резерву, прийнятті на державну службу, просуванні
по ній, стимулюванні праці держслужбовців, їх атестації, вирішенні інших питань, пов'язаних із проходженням служби, а також при формуванні програм перепідготовки державних службовців.

Для державних службовців встановлені відповідні обмеження. Під обмеженнями щодо державних службовців розуміють обумовлені Конституцією України і чинним законодавством умови, заборони, правила, які ставлять державних службовців у визначені юридичні рамки, виходити за межі яких їм заборонено. Існує декілька законів, які обмежують право на участь у політичних партіях (ЗУ „Про політичні партії” виключає участь суддів, працівників прокуратури, органів внутрішніх справ, СБУ, військовослужбовців у полтпартіях, це ж закріплено і в спеціальних законах даних органів).

Закони України «Про державну службу» і «Про боротьбу з корупцією» встановили більш жорсткі, порівняно з Кодексом законів про працю, умови прийняття на посади державних службовців та проходження ними державної служби. Відповідно до статті 12 Закону України «Про державну службу», в якій встановлені обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

- визнані у встановленому порядку недієздатними;

- мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

- у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Крім цього Законами України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», Загальними правилами поведінки державного службовця встановлені обмеження, пов'язані з проходженням державної служби. Відповідно до них державний службовець не має права:

- займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

- сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а також отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для
себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

- входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, що провадять підприємницьку діяльність; .

- відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її. Надавати недостовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених
законодавством довідок, посвідчень, інших документів;

- вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов'язків.

Статтею 2 Закону «Про боротьбу з корупцією» державні службовці визначені суб'єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією. Стаття 1 цього Закону визначає, що корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою
від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Статтею 5 цього Закону встановлено обмеження, схожі на вищевикладені у Законі України «Про державну службу» і окремо виділені, відносно державних службовців, які є посадовими особами. Зокрема, вони не мають права:

- сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності