Даний аспект проблеми в Концепції адміністративної реформи запропоновано вирішити через реформування системи оплати праці державних службовців із тим, щоб забезпечити конкурентоздатність державної служби на ринку праці, зменшити відомчий та місцевий вплив, запобігти корупції, кардинально підвищити заінтересованість кадрів у продуктивній і якісній, ініціативній та ефективній, сумлінній і відповідальній роботі, перебуванні на державній службі та подальшому просуванні по кар'єрі. Цього можна
досягти через встановлення на державній службі більшої середньої заробітної плати, ніж у галузях економіки, та не меншої, ніж у приватному секторі. Слід удосконалити структуру оплати праці, забезпечити її справедливість і прозорість. Потрібно істотно збільшити частку посадового окладу в сукупній заробітній платі, значно піднести роль рангу державного службовця у матеріальному стимулюванні. Обов'язковим є посилення посадової диференціації платні з урахуванням рівня відповідальності, забезпечення її швидкого зростання на початку кар'єри, також зменшення міжвідомчих і місцевих розбіжностей в оплаті праці.

Підсумовуючи, зазначу, що правовий статус державних службовців як суб'єктів адміністративно-правових відносин загалом характеризується тим, що:

- їхні права та обов'язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державній службі;

- діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер;

- службові права та обов'язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов'язки - правами, без наявності
яких обов'язки неможливо здійснювати;

- здійснення службовцями своїх прав та обов’язків гарантується законодавством;

- законні приписи й вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;

- вони мають право на просування по службі, тобто на службову кар'єру. Порядок і умови реалізації цього права встановлюються нормативними актами;

- передбачені обмеження окремих загальногромадянських прав службовців з метою ефективності службової діяльності.

- для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за вчинення правопорушень.

Отже, здійснюючи цілі держави, виконуючи функції державної служби, державний службовець завжди повинен дотримуватися прав та інтересів громадян. Лише такий підхід поверне довіру населення до інституту державної служби та, відповідно, до органів державної влади та до держави в цілому.

Розділ ІІ

Особливості прийняття та звільнення з роботи

державних службовців

Виникнення трудових правовідносин

державних службовців

Виходячи із положень Конституції України, усі громадяни мають рівні можливості для реалізації своїх прав і свобод [1,ст.21, 24, 38, 43]. Тому, ніхто не може бути обмеженим в трудових правах і свободах незалежно від статі, політичних, релігійних чи інших переконань, соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками тощо, у тому числі й від
посадового становища. Так, ст. 43 Конституції України закріплює загальне правило, відповідно до якого, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Тобто, кожен громадянин має конституційне право на працю. Але щоб воно було реалізоване, треба діяти - заробляти собі на життя своєю працею, в умовах вільного обрання роботи чи погодження на пропоновану роботу. Для повного здійснення цього права держава створює умови і гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Це означає, що на усіх громадян, які застосовують працю в однаковій мірі, розповсюджується законодавство про працю. А тому норми трудового права, які містяться в інших нормативно-правових актах, мають відповідати змісту норм КЗпП.

Щодо такої сфери трудової діяльності як державна служба, то Конституція наголошує на рівному праві доступу до неї, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Державні службовці, як і мільйони інших громадян працездатного віку, застосовують свою природну здібність до праці. Тільки і всього, що вони «працюють в державних органах та їх апараті» і мають «статус державного службовця». Тому Закон України «Про державну службу» розкриває гарантії реалізації права на державну службу, яке закріплено
в Конституції України. Громадяни України мають право на державну службу незалежно від походження, соціального та майнового стану,
расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання [1,38]. Такі ж гарантії реалізації права на
працю закріплені в ст. 51 КЗпП, а також ст. 2' КЗпП, яка забезпечує рівність прав громадян України. Право на державну службу громадяни можуть реалізувати, якщо мають відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути прийняті на державну службу особи, що визнані судом недієздатними; які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку; які відповідно до закону позбавлені права обіймати посади в