Неприпустимість доступу місцевих властей в приміщення дипломатичного представництва без згоди його глави виключає тим самим можливість здійснення таких примусових заходів, як обшук, арешт, реквізиція, та виконавчих дій.

Забезпечуючи недоторканність приміщень дипломатичного представництва, держава перебування зобов'язана попереджувати дії місцевих властей, які можуть завдати шкоди, порушити спокій^ або принизити гідність дипломатичного представництва. Йдеться про попередження свідомих ворожих акцій з боку місцевих властей, їхні дії', які в тій чи іншій мірі зачіпають інтереси дипломатичного представництва, проте не направлені спеціально проти нього і є результатом звичайної функціональної діяльності (громадські роботи в безпосередній близькості від приміїцень представництва, тимчасове відключення з технічних причин електроенергії, телефонного зв'язку тощо), не можуть розцінюватися як порушення недоторканності приміщень.

Ще одним аспектом поняття «недоторканність приміщень» є спеціальне зобов'язання держави перебування забезпечити захист дипломатичних представництв від посягань приватних осіб. Це зобов'язання включає в себе лва компоненти: по-перше, організацію місцевими органами влади в разі необхідності фізичної охорони дипломатичного представництва та убезпечення їх від будь-яких нападів, вторгнень та інших посягань з боку приватних осіб і, по-друге, в разі здійснення посягань,— проведення розслідування та покарання винних, а також забезпечення компенсації заподіяної шкоди. Охорона приміщень дипломатичних представництв здійснюється державами перебування, як правило, завдяки використанню спеціальних поліцейських або військових підрозділів. [39]

Особливе місце серед дипломатичних імунітетів та привілеїв посідає особиста недоторканність. Загальновизнаним є положення, що це найголовніший дипломатичний імунітет, з якого випливають усі інші імунітети та привілеї дипломата. Цей дипломатичний імунітет регллшнтується ст. 29 Віденської конвенції 1961 р. Він передбачає захист від арешту або затримання дипломата. Слід зазначити, що випадки арешту чи затримання дипломатів місцевими органами влади в порушення Конвенції' трапляються, хоча й рідко. Час від часу засоби масової інформації' вміщують повідомлення про затримання в країні А дипломата Б, що майже на сто відсотків означає лише те, що згаданий дипломатичний співробітник займався діяльністю, несумісною з його статусом, і в компетентних органів держави перебування були всі підстави для його затримання.

Ще одним аспектом цього дипломатичного імунітету є забезпечення посиленого захисту дипломата від посягань із боку приватних осіб. Як у теорії міжнародного права, так і на практиці дотримання зазначених зобов'язань завжди розглядалося як найголовніша умова забезпечення нормальної діяльності дипломатів у країні перебування. Проте за останні два десятиріччя у зв'язку з різкою активізацією міжнародного тероризму виникла стійка тенденція до зростання різного роду посягань на життя, честь і гідність дипломатів. Дипломати являють собою зручну мішень, оскільки вони уособлюють акредитуючу державу, є її символом, і, як наслідок, будь-яке посягання на них відразу привертає увагу світової громадськості. За прикладом ходити далеко не потрібно: хто у світі на початку 1997 р., хіба що крім обмеженої кількості фахівців, знав про перуанську ультраліву марксистсько-ленінську повстанську організацію «Тупак Амару»? Однак після захоплення її членами резиденції японського посла в Лімі, де на той час відбувався офіційний прийом з участю понад ста іноземних послів, урядовців Перу та інших країн, й угримаішя зазначених осіб як заручликіи, президент Перу А. Фухіморі змушений був розпочати переговори з терористами, а світові ЗМІ щоденно передавали репортажі з місця події. Що, власне, терористам, у першу чергу, й було потрібно. [29, 34]

Зростання тероризму зумовило необхідність розгляду в ООН питання про забезпечення безпеки дипломатів. Уперше це питання розглядалося на XXII сесії Генеральної Асамблеї ООН, згідно з рішенням якої Комісія міжнародного права ООН підготувала відкриту для підписання в 1979 р. Конвенцію про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.

Особливе місце в питанні особистої недоторканності дипломата посідає момент його непідсудності законам країни перебування. На практиці це положення регламентується ст. 31 Конвенції, яка не залишає ніяких сумнівів щодо тлумачення імунітету дипломатів від кримінальної та адміністративної юрисдикції країни перебування. Не зовсім бездоганними, на думку багатьох фахівців, є положення цієї статті, які передбачають певні обмеження імунітету дипломата в питаннях, що стосуються його цивільної відповідальності. Адже закріплені в Конвенції обмеження імунітету щодо цивільної юрисдикції майже не відповідають сучасній дипломатичній практиці. Свого часу, зокрема у XVIII—XIX ст., дипломати нерідко притягалися до суду, оскільки багато хто з них володів нерухомістю у країні перебування, займався торгівлею або приватною професійною діяльністю, давав і брав гроші в борг тощо. Сьогодні переважна більшість держав забороняє своїм дипломатам володіти приватною нерухомістю у країні перебування, а також займатися приватною професійною або комерційною діяльністю. А участь дипломатів у судових справах, пов'язаних зі спадщиною, трапляється надзвичайно рідко. Проте виникає законне запитання: чи не приводить звільнення дипломата від кримінальної, адміністративної та цивільної юрисдикції у країні перебування до його повної безкарності у випадку здійснення ним будь-яких правопорушень? Віденська конвенція 1961 р. (ст. 3І, 32) дає відповідь і на це запитання. Якщо узагальнити всі пункти зазначених статей, то можна зробити висновок, що існує дві можливості забезпечення реального покарання дипломата. Перша з них полягає в тому, що Імунітет дипломатичного агента від юрисдикції країни перебування не чпитьпяе його віл юрисдикції акредитуючої лоржапи Друга можливість полягає в тому, що від Імунітету юрисдикції' дипломатичного агента може відмовитися акредитуюча держава. Це робиться без його згоди, і дипломат зобов'язаний