вищих посадових осіб: генеральний секретар організації і його заступники, а також члени Міжнародного Суду ООН, які користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.
Привілеї та імунітети представників держав, що беруть участь у діяльності міжнародних організацій і конференцій. тут варто зупинитися лише на деяких нових основних положеннях, внесених у теорію і практику надання привілеїв та імунітетів представникам держав за кордоном згідно з Конвенцією 1975 р. [15]
Як і в першій половині цього питання, привілеї та імунітети поділяються на дві групи, а саме: привілеї та імунітети органів зовнішніх зносин за кордоном і особисті привілеї та імунітети співробітників цих органів. До першої належать: недоторканність приміщень представництва і делегацій в органах і на конференціях; недоторканність їх архівів і документів; податкові пільги і вилучення; митні привілеї; право користуватися прапором та емблемою (гербом) посилаючої держави на приміщеннях представництва і делегацій. До другої входять: особиста недоторканність; недоторканшсть резиденції і майна, документів і кореспонденції; імунітет від юрисдикції, звільнення від зборів і податків; звільнення від митних зборів і огляду та ін.
З огляду на тристоронню правову природу відносин щодо функціонування постійних представництв держав при міжнародних організаціях та їх участі як делегацій на конференціях, Конвенція 1975 р. дотримується виваженого підходу, який враховує права і законні інтереси всіх зацікавлених сторін.
У першій групі привілеїв та імунітетів, очевидно, центральне місце посідає питання про недоторканність приміщень постійних представництв, постійної місії спостерігача, делегації в органі міжнародної організації чи міжнародної конференції, делегації спостерігача в органі чи конференції. Згідно зі ст.23 Конвенції, приміщення представництва недоторканні. Це означає, що відповідні владні органи держави перебування не можуть заходити в ці приміщення інакше, як за згодою глави представництва. На державу перебування покладається спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів щодо захисту цих приміщень від будь-якого проникнення або завдання шкоди і для запобігання будь-якому порушенню спокою представництва або образи його гідності. У випадку зазіхання на приміщення представництва держава перебування вживає всіх необхідних заходів аж до порушення судового переслідування і покарання осіб, винних у вчиненні такого зазіхання. [15]
Приміщення представництва, предмети обстановки та інше майно, що є в них, а також засоби пересування користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту або виконавчих дій. Щодо архівів і документів представництва, Конвенція повторює режим, передбачений Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. для приміщень дипломатичних представництв (ст.21- 25). Свободі зносин присвячена ст.27, в якій забезпечуються безперешкодні зносини представництва шляхом відправлення офіційної кореспонденції, пошти, за допомогою кур'єрів, а також через кур'єрів ad hoc. [2]
Майже в такому ж обсязі, як і для посольств, надаються для постійних представництв, делегацій і спостерігачів податкові та митні привілеї.
Серед привілеїв та імунітетів другої групи виокремлюється особиста недоторканність глави і решти дипломатичного персоналу представництва і делегацій. Вони не підлягають арешту чи затриманню в будь-якій формі. Держава перебування зобов'язана ставитись до них із належною повагою і вживати всіх необхідних заходів з метою запобігти будь-яким зазіханням на їхню особистість, свободу і гідність, а також переслідувати в судовому порядку і карати осіб, що вчинили такі зазіхання.
Крім цього, конвенція вимагає недоторканності приватних житлових приміщень і майна для глави делегації, інших делегатів і членів дипломатичного персоналу (ст.59, п.1). [15]
Надаючи імунітет від юрисдикції, зокрема від кримінальної, цивільної та адміністративної, стосовно всіх дій, вчинених під час виконання офіційних функцій, конвенція не зобов'язує дипломатичних агентів давати свідчення як свідки. Водночас ці особи не звільняються від цивільної та адміністративної юрисдикції держави перебування стосовно позовів про відшкодування збитків, спричинених нещасним випадком за участю транспортного засобу, включаючи судно і літальний апарат, яким користується особа або який належить їй, якщо ці збитки не можуть бути відшкодовані страхувальником.
Як і у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. в цій конвенції передбачена відмова від імунітету, яка має бути чітко виражена.
Якщо йдеться про термін дії привілеїв та імунітетів, ст. 38 Конвенції встановлює, що кожна особа, яка має право на них, користується ними з моменту вступу її на територію держави перебування з метою обійняти посаду або, якщо вона вже перебуває на цій території, з того моменту, коли про її призначення повідомляється державі перебування Організацією або державою, що посилає. [11]
Якщо функції особи, що користується привілеями та імунітетами завершуються, її привілеї та імунітети припиняються з того моменту, коли вона покидає територію держави перебування, або після закінчення прийнятного терміну для того, щоб це зробити. Проте щодо дій, вчинених такою особою під час виконання функцій співробітника представництва, імунітет продовжує існувати.
Отже дипломатичні імунітети та привілеї теж не є безмежними, їх обсяг визначається міжнародними нормативно-правовими актами і не може бути порушеним.
Висновки
Дипломатичне право є частиною загального міжнарод-ного права, яке складається із системи норм, зокрема і зви-чаєвих норм, що визначають основи представництва дер-жав у міжнародних відносинах, закріплюють статус, орга-нізацію, а також діяльність державних органів і певного кола осіб, уповноважених від імені держави здійснювати дипломатичні функції. Норми цього інституту встановлю-ють правове положення постійних дипломатичних представ-ництв і їх членів, спеціальних місій та представників і де-легацій держав у міжнародних організаціях і на міжнарод-них конференціях. Вони регулюють, зокрема, їх основні Функції, привілеї та імунітети, класи і ранги голів місії, а також порядок призначення і відкликання голів і членів дипломатичних представництв. За допомогою норм дипло-матичного права встановлюються форми дипломатичних відносин, дипломатичних переговорів, а також принципи організації і проведення міжнародних