Предмет дипломатичного права охоплює цілу низку пи-тань, що стосуються офіційної діяльності держав та інших суб'єктів міжнародного права у сфері зовнішніх відносин. Сюди належать питання регулювання зовнішніх відносин держав та інших суб'єктів міжнародного права, форми їх представництва за кордоном, форми ведення переговорів, організація дипломатичної служби (як центральної, так і за-кордонної), питання дипломатичного етикету, підготовка дипломатичних кадрів тощо.

Щодо суб’єктів дипломатичного права, то основ-ним суб'єктом, який реалізує на практиці активне диплома-тичне право, виступає, передусім, суверенна, незалежна дер-жава, а в окремих випадках суб’єктом дипломатичного права виступали суб’єкти федерації, хоча на даному історичному етапі такі випадки не зустрічаються. З цього можемо зробити висновок, що міжнародне представництво здійснюєть-ся в різних державах неоднаково. В історичному ракурсі до суб’єктів дипломатичного права відносили «уряд у вигнанні», який однак може існувати як суб'єкт дипломатичного права лише в то-му випадку, якщо територія цієї держави захоплена іно-земною державою, й уряд унаслідок цього вимушений по-кинути територію.

До основних джерел дипломатичного права треба зараху-вати положення, які стосуються міжнародного пра-ва загалом. Водночас поняття "джерела дипломатичного права" має певну специфіку. Вона виражається в тому, що у своїй основі ці джерела мають звичаєву природу, яка фор-мувалась упродовж розвитку історії державності.

Ціла низка сучасних конвенцій, особливо у сфері дипло-матичних відносин, закріпили вже сталі звичаєві правила. Деякі з них, наприклад, надання і дотримання привілеїв та імунітету представникам органів держав, є свого роду кон-ституційною нормою серед інших норм дипломатичного права.

Ще одним джерелом дипломатичного права є міжнарод-ний договір. Він виступає формою, яка виражає згоду учас-ників стосовно змісту та обов'язкової сили положення, що міститься в ньому. Конвенційні або договірні норми явля-ють собою правило поведінки, сформульоване та наділене юридичною силою міжнародно-правовим договором.

Серед джерел дипломатичного права потрібно виділити також акти міжнародних організацій і конференцій, що стосуються статусу представників держав, які беруть участь у них, місця перебування організації та проведення конфе-ренції в конкретній державі, інші акти.

До джерел дипломатичного права треба зарахувати та-кож акти внутрішньодержавного права. Ці правові акти сто-суються головним чином правового статусу і сфери діяль-ності дипломатичних представників власної держави за кор-доном.

Внутрішньодержавні закони, якщо вони за змістом збіга-ються у декількох державах, підтверджують і значно роз-ширюють міжнародний звичай, а в деяких випадках безпо-середньо сприяють його створенню.

До органів держави, які функціонують за кордоном, належать: постійні дипломатичні представництва, представ-ництва держав при міжнародних організаціях, консульські установи, торговельні представництва, спеціальні місії, або так звані місії ad hoc.

Основною ланкою серед органів, що на постійній основі здійснюють представництво держави за кордоном, є постійні дипломатичні представництва, акредитовані в інших дер-жавах, зокрема посольства і місії. Найбільш поширені по-сольства як вид дипломатичного представництва. Це пред-ставництва першого, вищого класу, до яких прирівнюється також представництво Ватикану — нунціатури.

Інтернет-енциклопедія дає визначення дипломатичного представництва – як постійного органу зовнішніх відносин держави, який перебуває на території іншої держави і акредитується при її уряді. Представництво здійснює політичні зносини з урядом цієї держави, захищає інтереси своєї країни і її громадян, що перебувають у цій країні, сприяє розвиткові відносин між державами. Буває двох видів - посольство і дипломатична місія.

Дипломатичне представництво є більш офіційним орга-ном держави, яка скерувала його, порівняно з іншими орга-нами акредитованої держави, що перебувають на території приймаючої країни. Представництво функціонує на основі указів, розпоряджень і постанов глави держави та уряду. Для реалізації своїх повноважень дипломатичне представ-ництво має у своєму розпорядженні рухоме і нерухоме май-но, фінансові ресурси, гербову печатку та бланки відповід-ного зразка, що використовуються для офіційної кореспон-денці.

Внутрішня структура дипломатичного представництва залежить від волі та потреб акредитуючої держави. На прак-тиці в структурі дипломатичного представництва найчасті-ше утворюються такі підрозділи: політичний відділ, відділ культури, відділ преси, економічний відділ, відділ науки і техніки, військовий відділ, консульський відділ, адмі-ністративний відділ, протокольний відділ, відділ технічної служби.

У кожній державі регламентація окремих сторін стату-су іноземних дипломатичних представництв і їх персоналу Має певні особливості, пов'язані з характером державного і суспільного ладу, системою права, традиціями і звичаями. Водночас з метою нормального розвитку міжнародних від-носин держави мають узгоджувати свої дії з національним законодавством, правовою і дипломатичною практикою інших держав.

Посол (посланник) в усій діяльності очолюваного ним представництва спирається перш за все на своїх найближчих співробітників — членів дипломатичного персоналу. Вони, як і сам посол, мають представницький характер, тобто уповноважені виступати з питань, що входять до їхньої компетенції, від імені акредитуючої держави. Практично це реалізується у виконанні всім дипломатичним персоналом посольства чи місії функцій, передбачених ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р..

Крім цієї головної риси — представницького характеру — дипломатичний персонал посольств та місій має ще цілий ряд відмінних ознак. Так, його членами завжди є особи, що перебувають на дипломатичній службі відповідної держави: кадрові, або професійні, дипломати (у класичній термінології «кар'єрні дипломати») чи особи, які перейшли на дипломатичну службу в порядку нового призначення або поповнення.

З українських дипломатів, які мають один із дипломатичних рангів, комплектується дипломатичний персонал посольств України за кордоном. Очолюваний послом дипломатичний персонал українських посольств на особливо важливих напрямах дипломатичної діяльності може мати у своєму складі в порядку старшинства таких дипломатичних співробітників: радників-посланників, радників, торгового представника, військового, військово-морського та військово-повітряного аташе, перших секретарів, заступників торгпреда, других секретарів, третіх секретарів, аташе, по­мічників військового, військово-морського, військово-повітряного аташе.

Всі ці особи, як правило, мають дипломатичні паспорти, які видаються їм