акредитуючою державою (виняток становить Велика Британія, де видача дипломатичних паспортів не передбачена). Ця категорія співробітників заноситься до дипломатичного списку, який періодично публікується протокольним відділом МЗС країни перебування. Вони отримують також від протокольного відділу МЗС країни перебування особливі дипломатичні картки, які засвідчують їхній статус як дипломатичних агентів.
Усередині дипломатичного представництва існує визначений розподіл обов'язків, а саме представництво складається із відповідних відділів.
Схематично структура посольства має такий вигляд: група з питань зовнішньої політики; група з питань внутрішньої політики; група з питань економіки; відділ преси; консульський відділ; адміністративно-господарча група; секретаріат посла.
Загалом у сучасній дипломатичній практиці за останні два-три десятиріччя спостерігається тенденція до збільшення кількості співробітників, які працюють у посольствах, консульствах та інших офіційних представництвах держав за кордоном.
Що ж до конкретної кількості членів дипломатичного персоналу в тому чи іншому представництві, то це питання також регламентується Віденською конвенцією. У ст. 11 зазначається: «1. За відсутності конкретної угоди про чисельність персоналу представництва, держава перебування може запропонувати, щоб чисельність персоналу представництва залишалася в межах, які вона вважає розумними і нормальними, враховуючи обставини та умови, існуючі в державі перебування, і потреби даного представництва». А в «Положенні про дипломатичне представництво України за кордоном», затвердженому розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р., наголошується, що «діяльність дипломатичного представництва базується на положеннях Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. ... і при необхідності кількісний склад персоналу дипломатичного представництва України в іноземній державі встановлюється двосторонньою угодою України з цією державою».
Функції дипломатичного представництва України за кордоном, постійного представництва України при міжнародній організації визначаються Законом України «Про дипломатичну службу», Положенням про дипломатичне представництво України в іншій державі, яке затверджується Президентом України.
До функцій дипломатичних представництв України відносять зокрема:
1) представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин;
2) захист інтересів України, прав та інтересів її громадян та юридичних осіб в державі перебування;
3) ведення переговорів з урядом держави перебування;
4) з'ясування всіма законними засобами становища і подій у державі перебування та інформування про них відповідних органів
України;
5) поширення в державі перебування інформації про становище в Україні і події міжнародного життя;
6) заохочення дружніх відносин між Україною і державою перебування та розвиток їх співробітництва в галузі економіки,
культури і науки.
Дипломатичне представництво України за дорученням Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції.
Теоретики традиційно виділяють три стійкі напрями діяльності дипломатичних представництв (в науковій літературі їх прийнято називати функціями), котрі нині набули класичного, канонічного характеру: ведення переговорів, дипломатичний захист та інформаційна діяльність. На думку провідного українського фахівця в галузі дипломатичного та консульського права, професора Київського університету К. Сандровського, до цих трьох функцій необхідно додати ще одну – представництво.
Щодо інформаційної діяльності. То варто зазначити, що посольства та місії завжди були важливими та надійними джерелами інформації про найрізноманітніші аспекти життя країни перебування. Необхідно підкреслити, що добування такої інформації має здійснюватись лише законними засобами відповідно до норм міжнародного права, зокрема п. І «d» ст. З Віденської конвенції 1961 р. Звичайно, без сприяння з боку країни перебування дипломатичним представництвам здійснювати цю функцію було б неможливо.
Нарешті, саме дипломатичні представництва широко користуються такими легальними, звичайними засобами отримання інформації, як ретельна обробка численних друкованих видань, зокрема періодичної преси, а також іншої інформації, що проходить по каналах ЗМІ. Поінформованості сприяє також участь іноземних дипломатів у прийомах, прес-конференціях, військових парадах, переглядах вистав тощо, які влаштовуються органами державної влади країни перебування. За останні роки стали вже традицією регулярні виступи глав дипломатичних представництв, акредитованих в Україні, перед професорсько-викладацьким та студентським складом Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка та Дипломатичної академії України при МЗС України.
Функцію представництва, очевидно, можна вважати основною для кожного посольства чи місії; саме в ній зосереджується все те, заради чого вони створюються за кордоном. Посольства чи місії саме і здійснюють діяльність дипломатичного представництва за дорученням своєї держави та від її імені з усіх питань офіційних відносин з країною перебування.
Проте «представництво» як функція може мати й вужче значення. Особливо це помітно в питаннях протокольного, церемоніального характеру. В таких випадках перед посольством не ставляться безпосередні завдання ведення переговорів, збирання інформації про країну перебування, захисту прав та інтересів держави, її громадян і юридичних осіб, здійснення інших заходів практичного плану. Посольство тут представляє державу на різних офіційних заходах, урочистих церемоніях, присвячених національним святам, визначним ювілейним датам, важливим державним подіям тощо. Ці офіційні заходи можуть влаштовуватись або країною перебування,— і тоді посол бере участь у них саме як представник своєї держави, або акредитуючою державою, коли посол від її імені влаштовує прийом та організовує інші офіційні заходи. В них беруть участь офіційні особи країни перебування та представники інших держав, з якими держава посла підтримує нормальні дипломатичні стосунки.
На відміну від інших функцій, представництво, у його вужчому значенні, здійснюється, як правило, главою дипломатичного представництва, а не всіма його співробітниками. Посол і нині офіційно призначається та акредитується на рівні глав держав, проте у своїй повсякденній діяльності він практично представляє насамперед уряд і діє під його керівництвом. Загалом варто наголосити, що ідея представництва з моменту свого заснування в епоху абсолютних монархій значно трансформувалась, і сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву, що посол, і взагалі —дипломатичний агент представляють державу, яка їх направила, а