Отже дипломатичне право являє собою сукупність принципів і норм права, які регулюють організацію і діяльність офіційних органів - сторін зовнішніх відносин. Ці норми визначають форми дипломатичного представництва держави закордоном, форми і порядок ведення переговорів, систему організації органів дипломатичної служби, характер дипломатичних привілеїв та імунітетів. [6]

Джерела дипломатичного права становлять собою фундамент дипломатичного права, його становлення та розвитку. До основних джерел дипломатичного права треба зараху-вати положення, які стосуються міжнародного пра-ва загалом. Зокрема виділяють міжнародні договори (двосторонні та багатосторонні), звичай і деякі акти внутрішньодержавного права. Ці правові акти сто-суються головним чином правового статусу і сфери діяль-ності дипломатичних представників власної держави за кор-доном.

Розділ ІІ «Дипломатичні представництва, їх види та функції»

2.1. Поняття дипломатичних представництв, їх види та функції.

На сучасному етапі діяльність органів держави у сфері міжнародних відносин базується, здебільшого, на кодифі-кованих нормах міжнародного права, схвалених і закріпле-них під час дипломатичних конференцій. Користуючись привілеями та імунітетами, що передбачені ними, ці орга-ни безпосередньо представляють свої держави та їхні інте-реси на території держави, в якій вони перебувають, і функ-ціонують як на постійній, так і на тимчасовій основі. [2]

До органів держави, які функціонують за кордоном, належать: постійні дипломатичні представництва, представ-ництва держав при міжнародних організаціях, консульські установи, торговельні представництва, спеціальні місії, або так звані місії ad hoc.

Основною ланкою серед органів, що на постійній основі здійснюють представництво держави за кордоном, є постійні дипломатичні представництва, акредитовані в інших дер-жавах, зокрема посольства і місії. Найбільш поширені по-сольства як вид дипломатичного представництва. Це пред-ставництва першого, вищого класу, до яких прирівнюється також представництво Ватикану — нунціатури. [36]

Інтернет-енциклопедія дає визначення дипломатичного представництва – як постійного органу зовнішніх відносин держави, який перебуває на території іншої держави і акредитується при її уряді. Представництво здійснює політичні зносини з урядом цієї держави, захищає інтереси своєї країни і її громадян, що перебувають у цій країні, сприяє розвиткові відносин між державами. Буває двох видів - посольство і дипломатична місія. [1]

Дипломатичне представництво є більш офіційним орга-ном держави, яка скерувала його, порівняно з іншими орга-нами акредитованої держави, що перебувають на території приймаючої країни. Представництво функціонує на основі указів, розпоряджень і постанов глави держави та уряду. Для реалізації своїх повноважень дипломатичне представ-ництво має у своєму розпорядженні рухоме і нерухоме май-но, фінансові ресурси, гербову печатку та бланки відповід-ного зразка, що використовуються для офіційної кореспон-денції. [38]

Внутрішня структура дипломатичного представництва залежить від волі та потреб акредитуючої держави. На прак-тиці в структурі дипломатичного представництва найчасті-ше утворюються такі підрозділи: політичний відділ, відділ культури, відділ преси, економічний відділ, відділ науки і техніки, військовий відділ, консульський відділ, адмі-ністративний відділ, протокольний відділ, відділ технічної служби.

Правовий статус дипломатичних представництв та їх персоналу регламентується нормами міжнародного права. Але на практиці потрібно розв'язувати цілу низку проблем, пов'язаних зі специфікою традицій кожної держави пере-бування, які не є у полі міжнародно-правового регулювання. Важлива роль при цьому належить національному законо-давству країни перебування, норми якого не лише відтво-рюють основні норми дипломатичного права, але й багатьох інших питань, що передбачають їх більш детальну регла-ментацію. Нормами національного законодавства регла-ментуються також питання, що взагалі не отримали розв'я-зання у міжнародному праві.

У кожній державі регламентація окремих сторін стату-су іноземних дипломатичних представництв і їх персоналу має певні особливості, пов'язані з характером державного і суспільного ладу, системою права, традиціями і звичаями. Водночас з метою нормального розвитку міжнародних від-носин держави мають узгоджувати свої дії з національним законодавством, правовою і дипломатичною практикою інших держав. [36]

Постійне дипломатичне представництво за кордоном (посольство або місія) — це особливого роду державна установа, на яку покладено завдання підтримувати й розвивати офіційні стосунки з країною перебування, захищати в ній права та інтереси акредитуючої держави, її громадян і юридичних осіб. Для виконання цього завдання дипломатичне представництво потребує певних засобів та можливостей, а також необхідного складу співробітників.

Одне із першочергових завдань при формуванні посольства чи місії — укомплектування їх персоналом. За всіх відмінностей у структурі та організації роботи посольств і місій окремих країн, котрі спричинені різними геополітичними параметрами, формами державного правління та іншими чинниками, кожне дипломатичне представництво складається із трьох категорій співробітників (глава представництва має особливу позицію): дипломатичний персонал; адміністративно-технічні працівники; обслуговуючий персонал [19]

Окремо вирізняються так звані «приватні домашні робітники», тобто особи, які виконують певну роботу на умовах договору найму у співробітників представництва і які не є службовцями акредитуючої держави.

Сучасне дипломатичне право чітко визначає правовий статус, дипломатичні привілеї та імунітети кожної із зазначених категорій осіб, які працюють у посольствах або місіях. Глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах) є найвищим офіційно акредитованим представником держави в країні перебування. Він відповідає за діяльність дипломатичного представництва та його персоналу, а також здійснює загальне політичне керівництво і контроль за діяльністю всіх інших організацій та осіб своєї держави, що перебувають на території країни акредитації. Оскільки посол не є звичайним адміністратором, що очолює державну установу, а особою, яка відповідає за дотримання