Однією з причин зазначеного полягає в тому, що законодавці та укладачі чинного Кодексу з’ясували, що озброєна злочинна нападницька організація (банда) є більш суспільно небезпечною, ніж неозброєна злочинна організація, антисуспільна діяльність якої не пов’язана з насильницькими нападами. Проте, з таким підходом важко погодитися. Укладачі чинного Кримінального кодексу розташували дві вищезазначені статті в одному й тому самому розділі IX – Злочини проти громадської безпеки – Злочини проти громадської безпеки. Це вказує на об’єкт посягання – громадську безпеку. Чи можна стверджувати, що створення неозброєної злочинної організації, наприклад, з метою розповсюдження і продажу наркотиків є менш суспільно небезпечним діянням, порівняно зі створенням озброєної банди з метою здійснення розбійних нападів і вбивств? Навіть не варто проводити спеціальних Навіть не варто проводити спеціальних досліджень, щоб зрозуміти – наркотизація населення (особливо молоді), хвороби, що пов’язані із вживанням наркотиків (у першу чергу СНІД), загальне деградація наркозалежних осіб, злочинність, що пов’язана з пошуками коштів на придбання наркотиків, утворює не меншу загрозу для громадської безпеки, ніж напади озброєних банд. Основним задумом законодавців щодо правової спрямованості дії ст. 255 КК України – Створення злочинної організації – крім боротьби з так званою “білокомірцевою злочинністю”, ймовірно, є і політичний підтекст стосовно створення злочинних організацій, дія яких спрямована на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, диверсії, організацію масових заворушень. Але при цьому слід визнати, що надто загальне формулювання змісту статті 257 – Бандитизм – у КК України інколи призводить до неможливості індивідуального підходу у визначенні покарання кожному учаснику банди окремо. Багато в чому ця проблема зумовлена також і відсутністю в законодавстві України чіткого кримінально – правового визначення таких понять, як “організована злочинна група”, “злочинна організація”, відсутність чітких критеріїв визначення і встановлення факту дії злочинців за попередньою змовою[36, с. 54]. Сьогодні практики переважно здійснюють таке розмежування, виходячи виключно з кримінологічного поняття ступеня організованості злочинного формування, рівня взаємної координованості, терміну спільної злочинної діяльності. Тут можна запропонувати й третю точку зору щодо вирішення цієї проблеми: видання Верховним Судом України чіткого роз’яснення стосовно правової спрямованості й чіткого розмежування сфери дії цих двох об’єктивно схожих статей КК України, але такий захід може лише тимчасово вирішити деякі непорозуміння та колізії, адже ознаки виконання об’єктивної сторони бандитизму і створення злочинної організації постійно урізноманітнюються.

1.3. Розслідування бандитизму та його криміналістична характеристика.

Бандитизм відноситься до складних злочинів. Він охоплює широке коло суспільно небезпечних дій. Досить часто бандитські напади відбуваються з корисливих мотивів з метою насильницького заволодіння майном[32, с. 443 ]. Проте бандитизм може відбуватися й з інших мотивів і мети (захоплення літака, захоплення заручників, заволодіння зброєю або наркотичними речовинами та ін.). Бандитизм виходить за межі злочинів проти власності, являє собою один із видів організованої злочинності.

У радянський період у криміналістичній літературі проблеми бандитизму не досліджувалися на належному рівні, а до бандитських формувань відносили насамперед “представників скинутих класів”, які чинять опір владі, “різного виду анархічно настроєних і декласованих елементів”. Таке положення вплинуло на низький рівень розвитку криміналістичної методики бандитизму. І сьогодні можна констатувати, що в методиці окремих видів злочинів бандитизм не знайшов достатніх розробок.

В останні роки в Україні бандитизм займає досить стійке положення і має тенденцію до зростання. Така ситуація викликає підвищений інтерес криміналістів до спроб розробки відповідної криміналістичної методики, вироблення необхідних криміналістичних рекомендацій, розгляду криміналістичної характеристики бандитизму.

Спосіб вчинення бандитизму – це спосіб дій злочинця, те, як відбувається і приховується злочин. Ознаки способу злочину, відображення їх у матеріальній обстановці місця події та інших джерелах використовуються для визначення шляхів установлення злочинців, з’ясування обставин злочину та ін.

Участь у банді означає не тільки тривалий злочинний зв’язок декількох осіб, об’єднаних загальною метою нападів на ті або інші об’єкти, але і самий факт входження в банду і практичну участь у її діяльності.

Бандитські напади старанно готуються. Злочинці насамперед вивчають об’єкт нападу: місце розташування підприємства, установи, організації; режим його роботи; процес руху грошових або матеріальних коштів; стан охорони, захисту, засобів зв’язку тощо. Якщо готується напад на окремих осіб, то вивчається спосіб життя даної людини, режим дня, умови охорони квартири або будинку, наявність і склад можливих очевидців та ін. Готування до вчинення бандитського нападу включає його планування: складання плану дій, розподіл ролей учасників залежно від різних ситуацій, підшукування зброї, засобів маскування, транспорту, визначення порядку відходу з місця злочину та ін.

Спосіб вчинення злочину полягає в нападі на підприємство, установу, організацію або на окремих осіб. Напад і насильство – це не тотожні поняття. Напад – агресивна, протиправна дія, спрямована на досягнення якої-небудь протиправної мети [32, с. 450]. Напад може виявитися в трьох формах: фізичному насильстві, психічному насильстві і створенні небезпеки негайного насильства. Напад може виразитися не