Отже, об’єкт злочину – це своєрідна “мішень”, яку “вражає” злочинне діяння, а правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об’єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ за статтею 257 КК України “Бандитизм”.

2. 2 Об’єктивна сторона бандитизму

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішній акт суспільно небезпечного посягання на охоронюваний законом об’єкт, яким цьому об’єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Однак, хоча у кримінальному законодавстві України наявне чітке визначення бандитизму, це не означає, що воно є достатньо простим для практичного сприйняття. Навпаки, з кримінально – правової точки зору, кваліфікаційний склад бандитизму характеризується великою неоднозначністю. Якщо, на перший погляд, з такими складовими цього злочину як суб’єкт (осудна фізична особа віком понад чотирнадцять років), суб’єктивна сторона (лише прямий умисел), об’єкт (громадська безпека) все є відносно зрозумілим, то об’єктивна сторона злочину виявляється набагато складнішою. Насамперед, виникають питання стосовно моменту, з якого злочин можна вважати закінченим. Наприклад, у разі з процесом організації банди теоретично можуть бути запропоновані два варіанти вирішення цього питання:

а) достатньою підставою для притягнення такого організатора до кримінальної відповідальності за ознаками ст. 257 КК України – Бандитизм – слід вважати будь-яку фактичну дію (підбір кандидатур майбутніх членів банди, акумуляція грошових коштів, розробка ієрархічної структури банди, розробка внутрішнього “кодексу честі” і т. ін);

б) достатніми підставами для притягнення слід вважати тільки ті реальні дії, які фактично призвели до організації банди.

До речі, саме такою є офіційна позиція Верховного Суду Російської Федерації. А якщо зазначені дії не призвели до організації банди, то такі дії потрібно кваліфікувати як замах на бандитизм або взагалі не модна вважати злочинними (якщо тільки вони не містять у собі складу іншого злочину). Це питання викликало різні точки зору ще за радянських часів. Так, С, В. Дьяков у своїй книзі “Відповідальність за державні злочини” у 1988 р. відстоював іншу точку зору: на його думку, законодавець, ураховуючи підвищену небезпеку бандитизму, визначив діяння по відношенню до бандитизму закінченим злочином з моменту створення банди [26, с. 108]. Але вважаємо, що, саме зважаючи на значну суспільну небезпеку бандитизму, більш логічним виявляється перший підхід, а саме: визнання тог, що небезпечною є будь-яка дія, спрямована не створення банди чи злочинної організації, оскільки саме це сприйняття має більший превентивний вплив на запобігання зазначеному створенню.

Визначення стійкості, згуртованості, зорганізованості групи має значення лише для відмежування організованої групи від інших випадків вчинення організованої групи від інших випадків вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. У Постанові Пленуму Верховного Суду “Про судову практику в справах про бандитизм” від 7 липня 1995 (п.2) роз’яснюється, що групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. Від інших злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, бандитизм відрізняється найбільш високим ступенем внутрішньої організації, стійкості, згуртованості та озброєності. Якщо організована група являє собою банду, то діяння, вчинене її членами кваліфікуються лише за ст. 257 КК України. Але якщо банда вчинить злочин, за який законом встановлено більш сувору відповідальність, ніж за бандитизм (наприклад, умисне убивство за обтяжуючих обставин – ч. 2 ст. 115 КК, посягання на життя державного чи громадського діяча – ст. 112 КК), то такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів – бандитизму і того більш тяжкого злочину, що вчинила банда [27, с.100].

Закон передбачає три форми бандитизму, що утворюють об’єктивну сторону злочину:

1) організацію озброєної банди;

2) участь у банді;

3) участь у вчинюваному бандою нападі.

Організація озброєної банди – це сукупність дій, спрямованих на створення банди – організованої, озброєної, стійкої групи осіб, що зорганізувалися для вчинення нападів на громадян, підприємства, установи, організації [27, с. 363].

Такими діями є:

- визначення майбутніх об’єктів нападу, можливості опору й інших особливостей;

- визначення кола осіб, спроможних за своїми фізичними і інтелектуальними якостями здійснювати напади й іншу діяльність у складі банди;

- визначення основ об’єднання таких осіб у стійку злочинну групу (корисливість, погрози, використання яких-небудь особистих мотивів);

- видів зброї і шляхів її появи в банді (придбання, розкрадання, виготовлення);

- визначення джерел фінансування банди.

Практичне здійснення таких дій і буде являти собою створення банди. Причому конкретні прояви характеризуються системним взаємозв’язком, коли одним або декількома діями досягається переважна більшість цілей.

Якщо внаслідок цих дій банда не була створена, то вчинене кваліфікується як замах на організацію банди за ст. 15 і ст. 257 КК України.

Бандою називається група осіб, що характеризується такими ознаками:

- двоє і більше членів;

- стійкість групи визначають стабільність і згуртованість, тобто наявність планів на вчинення певної (невизначеної) кількості злочинів, або хоча б і одного, але такого, що вимагає занадто реальної і всебічної підготовки, наприклад пограбування банку;

- озброєність групи, тобто наявність вогнепальної чи холодної зброї хоча б у одного із членів банди, про що відомо іншим членам банди;

- мета створення банди – для вчинення нападів на фізичних і юридичних осіб (громадян і організацій).

Організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення незалежно від того [7 с. 363], чи вчиняли члени банди хоча