Організатором є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5)забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6)організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання, викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Закон називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1)умовляння 2)підкуп 3)погроза 4)примус 5) схиляння іншим чином.[8, c.95].

Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину: 1)порадами чи вказівками; 2)наданням засобів чи знарядь; 3)усуненням перешкод; 4)заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5)придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє можливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину.

Найчастіше посібник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні злочину іншими співучасниками.

Під участю у банді слід розуміти не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу до банди чи будь-яку іншу участь у діяльності банди, як її члена (надання транспорту, приміщень, фінансування банди, постачання зброї, пошук об’єктів для нападу тощо [3, п. 6].

Використання оціночних ознак при визначенні понять різних злочинних утворень має таку небезпеку, що їх тлумачення оперативно – розшуковими органами та органами досудового слідства робиться надміру широко – щоб поліпшувати показники в своїй роботі, а судами навпаки, вузько, - адже “усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь”.

Стаття 209 КК Російської Федерації (бандитизм) пунктом 1 встановлює відповідальність за “створення стійкої озброєної групи (банди) з метою нападу на громадян чи організації, а також керівництво такою групою (бандою)”. Так, виходячи з положень зазначеної статті, будь-яка організована група (оскільки йдеться про стійку групу) в разі наявності в її розпорядження зброї та мети вчинення нападу автоматично перетворюється на банду. Тобто законодавець Російської Федерації вважає, що для наявності банди як форми співучасті достатньо організованої групи [ 28, с.84].

Загальним підходом судової системи України у вирішенні питання про співучасть у бандитизмі, зважаючи на спільну мету всіх членів, їх взаємну координацію, загальне бажання вчинити той чи інший злочин, всі вони як учасники єдиної організації визнаються винними у бандитизмі[3, с. 4]. Проте, не існує єдиної думки відносно того, чи варто розцінювати банду або злочинну організацію як окремий груповий суб’єкт злочину, чи варто будь-яку організацію розглядати з точки зору діяльності її членів у співучасті. Першопричиною цих роздумів є досить високий рівень науково – правової розробки і регламентації питань співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві України. П. Фріс у своїх дослідженнях доходить до висновку, що, з об’єктивної точки зору, організована злочинність повністю охоплюється поняттям складної форми співучасті, але, виходячи з суб’єктивної сторони злочину, надто стійкий рівень взаємозв’язків між членами груп виводить її за межі правовідносин стосовно співучасті. Автор навіть веде розмову про необхідність у зв’язку з цим виділення у структурі співучасті нової форми – мафіозної організації[40, с. 40]. Ця точка зору підтверджується також лексичним та семантичним тлумаченням таких понять, як “домовленість” і “об’єднання”. Словник С. І. Ожегова визначає домовленість як прихід до згоди після переговорів щодо того як діяти, а об’єднання – як з’єднання, створення єдності, одного цілого. Тобто, ступінь згуртованості у другому випадку є набагато більшим. Співучасниками бандитизму в окремих випадках можуть визнаватися лише ті фізичні особи, які здійснювали пособництво чи підбурювання, допомагаючи первинному організаторові (організаторам) банди й самі при цьому до складу банди не увійшли, а також такі, що були залучені до цього вже створеною бандою як організатор, підбурювач чи посібник у вчиненні конкретного злочину. У цих стосунках не йтиметься про співвиконавця-учасника процесу організації банди чи конкретного бандитського нападу, оскільки, якщо банда залучає до свого нападу навіть лише один раз особу, яка фактично не є і ніколи не була членом цієї банди, але погодилась взяти участь у нападі, то така особа відразу ж стає винною у бандитизмі і оцінюється як учасник банди, тому що ст.257 КК України чітко передбачає, що бандитизмом також вважається й участь у вчинюваному нею (бандою) нападі. Якщо ж особа була співвиконавцем (а не первинним організатором) процесу організації банди, не маючи наміру ставати її членом, то такі дії підпадають під визначення пособництва у бандитизмі.

Участь в організованому бандою злочині може брати і не член банди. Але дії такої особи слід кваліфікувати за ст. 257 КК України тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що злочин вчиняє банда, і сама брала у ньому участь. [3, п.6].

Коли ж така особа не брала безпосередньої участі у вчинюваному бандою злочині, а лише будь-яким