Проблема вибудови меж культурного поля для “важкого” підлітка

Проблема культури особистості, процесу її формування та становлення є найскладнішою і провідною у вітчизняній та світовій культурології. Дефіцит культури у соціальній сфері, побуті сім'ї, освіті, вихованні послаблює її людино-творчу функцію, яка синтезує сутність особи як природної, духовної, діяльної, предметної і соціальної істоти і визначає її здатність до окультурення.

Як культурна істота в своєму ставленні до світу (суспільства, людей і самої себе) людина завжди має жити і діяти в межах культурно визначеного поля. Свобода, як вона мислиться на різних сферах культурно-психологічної сформлваності особи, не означає, що вона може перейти за межі цього поля, його впливу визначеності сутності особи. Вихід за межі цього “культурного поля” руйнує внутрішно-психологічну визначеність особи і одночасно, якщо здійснюється з культурними намірами, сприяє розумінню людського як свободи культурного начала й необхідності його здійснення за законами культури. Як біосоціальна істота, особистість поєднує в собі фізичне та духовне, природне та соціальне, успадковане та набуте. Як живий організм людська істота включена у природний зв'язок явищ і підпорядковується біологічним (фізіологічним, біофізичним, біохімічним) закономірностям, які мають соціально зумовлений вияв. Саме залучення індивіда до соціому (норм права та моралі, побуту, правил спілкування в сім'ї та в колективі, мови, естетичних смаків тощо) формує мислення та поведінку людини, робить з неї представника певного способу життя, культури і психології. Культурно-психологічна цілісність особи залежить від органічного поєднання біологічних, фізіологічних, психологічних, соціальних, моральних, духовних складових.

Більш детально зупинимось на цьому в контексті розуміння соціокультурних та психофізичних рівнів особи.

Становлення особистості – це період (процес), який супроводжується взаємовпливом факторів оточуючого середовища і внутрішнього світу особи та рядом протиріч і парадоксів, які виникають внаслідок такого взаємовпливу. Під впливом несприятливих факторів в морально-психологічному комплексі людини можуть з’явитися і закріпитися антисуспільні погляди і звички. Вони не ведуть автоматично до злочину, не детермінують його, але створюють відповідне підґрунтя для зародження у особи злочинного наміру [1]. Такими факторами можуть послужити ті, які безпосередньо випливають із особистості: нервово-психічні відхилення (неврози і невротичні прояви після перенесених органічних ушкоджень мозку, затримки психічного розвитку, патохарактерологічні зміни, психопатії, легкі стадії олігофренії, хоч і у олігофренів відсутня фатальна схильність до злочинів [2]); фізичні недоліки (дефекти мови, зовнішня непривабливість, недоліки конституційно-соматичного характеру та ін.). Необхідно також брати до уваги і ті чинники, які пов’язані із близьким оточенням: неблагополучність сім’ї; низький рівень загальної та педагогічної культури батьків; друзі з досвідом антисоціальної поведінки; проблеми у школі. Зауважимо, що задані соціокультурні параметри вивчені невиправдано слабо, наприклад, роль сім’ї як суб’єкта культуротворчого процесу індивіда. Варто також вичленити ті фактори, які пов’язані із загальносуспільними проблемами, а саме: статусна різниця, невідповідність можливостей бажанням, незадоволена потреба у самоутвердженні; недоліки у системі освіти; низький рівень культурно-виховної роботи серед населення; недостатня боротьба із антисоціальними явищами, низька правова культура суспільства.

І якщо такі фактори матимуть місце у формуванні особистості, особливо у віці 5-7 років, коли відбувається формування багатьох психологічних звичок, установок, інтересів, цінностей, то змінити їх і переробити у майбутньому буде дуже і дуже важко. Насамперед тому, що проблема нейтралізації антисоціальної поведінки на сьогоднішній день майже не розробляється, як психологією і педагогікою, так і культурологію та юриспруденцією. Залишаються, зокрема, маловивченими психологією проблеми неусвідомлених поведінкових регуляторів і психологічних механізмів. Також є необхідним створення і перевірка спеціальних методик, програм переконання. Проте слід зазначити, що представники юриспруденції виступають проти застосування таких методів, вказуючи на недопустимість управління поведінкою людини поза її свідомістю. Психологи ж стоять на тому, що це єдині ефективні методи боротьби із негативними фіксованими установками. Наприклад, В.Л.Васильєв вважає досить перспективною експериментальну роботу по упровадженню методів переконання в процес навчання і виховання, яка проводиться кафедрою педагогіки Пермського педінституту, в тому числі А.С. Новосєловою [3], що безпосередньо займається проблемами нейтралізації, блокування асоціальних установок у неповнолітніх правопорушників і формування нових установок соціально схваленої поведінки, а також активізації процесу самовиховання, самовдосконалення [4].

На нашу думку, робота саме в цьому напрямку дасть можливість відшукати підходи до формування особистості “важкого” підлітка. Необхідно також зазначити, що у цей період розвитку особистість знаходиться у “хиткому” стані , і саме тому особливо піддається впливу зовнішніх факторів, що сприяє ефективності методів перевиховання.

В.Л.Васильєв стверджує, що немалу роль при перебудові негативних установок можуть відіграти методи самопереконання, аутотренінгу, які сьогодні активно застосовуються і широко рекомендуються психотерапевтами.

Крім того, на нашу думку, необхідно враховувати те, що у підлітковому віці великий вплив на особистість мають школа, спілкування з однолітками і дорослими, ЗМІ, самовиховання. А також потрібно пам’ятати про те, що у деяких “важких” підлітків можуть бути наявні нервово-психічні відхилення. Виходячи із цього, на наш погляд, у процес перевиховання повинні бути включені такі заходи:

- школа повинна у середніх і старших класах поставити на перше місце виховання: проводити тренінги із залученням спеціалістів (психологів, представників правоохоронних органів, які займаються справами неповнолітніх); проводити лекції, організовувати гуртки з метою формування правової культури; запровадити обов’язкові консультації психолога;

- має відпрацьовуватися методика спілкування з однолітками і дорослими: батьки повинні брати максимальну участь у вирішенні проблем, що виникають у підлітків; особливо позитивно впливає на підлітків спільна праця із дорослими, яка формує у них почуття відповідальності; дуже важливо, щоб взаємовідносини між батьками і підлітками ґрунтувалися