свої промови із зверненням до присяжних засідателів з думкою про справедливий вирок.
Отже, первинною умовою завоювання довіри присяжних засідателів є вміння захисника проголошувати живу, вільну, експромтну промову. Така природня промова, в свою чергу, в змагальному кримінальному судочинстві з участю присяжних засідателів полегшує встановлення і підтримання психологічного контакту між сторонами, головуючим і присяжними засідателями.
Успіх захисної промови в суді присяжних під час її проголошення буде залежати від того, наскільки в ній проявляються такі комунікативні якості, як: точність і ясність, виразність і доречність, логічність і лаконічність при достатній тривалості і, що найголовніше, – щирість. Таким чином, роль захисника в суді присяжних є вищою, ніж в традиційних судах. І тому кожен з них зобов’язаний бути добрим оратором, використовувати багатство мови, знаходити точні формулювання, застосовувати доречні риторичні прийоми, точно і чітко висловлювати свої міркування і висновки по справі [ 69, с. 17 ].
3.3. Психологія судової промови захисника
Процесуальні питання захисту досить ретельно досліджені вченими-процесуалістами. Проте, психологічна сторона захисної діяльностій поки що не привернула належної уваги вчених, які працюють в області судової психології.
У зв’язку з цим, психолоічна структура захисної діяльності, психологічні особливості реалізації функції захисту, психологічний зміст відносин, які складаються в процесі здійснення захисту, представляють великий інтерес. До того ж всі психологічні проблеми захисту повинні розглядатися в тісному зв’язку з процесуальними проблемами, оскільки, останні, в кінцевому результаті, визначають специфіку психологічної структури захисної діяльності в кримінальному судочинстві.
Проблемі процесуального становища захисника, який здійснює захист підсудного в кримінальному судочинстві присвячена значна кількість наукових праць вчених-процесуалістів Тим не менше, здійснення захисної функції немислиме без чіткого уявлення про місце і роль адвоката в кримінальному процесі.
В кримінально-процесуальній літературі з приводу даної проблеми висловлені різні погляди. Так, деякі вважають адвоката-захисника – помічником суду у встановленні всіх обставин справи, необхідних для постановлення законного і обгрунтованого вироку. М.С. Строгович, М.І. Кісенішський, Г.П. Саркісянц вважають адвоката-захисника – представником обвинуваченого (підсудного). Г.Д Побігайло, Л.О. Ульянова наполягають на повній, нічим не обмеженій процесуальній самостійності адвоката-захисника.
Кожна з цих точок зору має свої сильні і слабі сторони. Кожен з авторів, аргументуючи свою позицію, в чомусь є правим, проте, їхні висновки виключають один одного. На нашу думку, процесуальне становище адвоката-захисника слід визначити як єдність трьох аспектів: правового, психологічного і етичного. В правовому аспекті адвокат-захисник виступає як самостійний, ні від кого незалежний учасник кримінально-процесуальної діяльності.
У психологічному та моральному аспектах простежується залежність адвоката від обвинуваченого, від його думок і бажань. Таким чином, інтеграцією всіх трьох аспектів, визначальну роль в якій відіграє правовий аспект, на нашу думку, варто визначити процесуальне становище адвоката в цілому як становище самостійного учасника кримінального судочинства.
У зв’язку з цим, І.М. Кісенішський вважає, що “…захист здійснюється зовсім не для того, щоб виправдати злочин, викривити обставини і перспективу справи...Якраз навпаки…захист має діаметрально протилежну мету: допомогти суду всесторонньо дослідити обставини справи, здійснити глибокий аналіз дійсних причин події, об’єктивно оцінити ситуацію і справедливо індивідуалізувати ступінь відповідальності і вини” [ 36, с. 6-7 ].
Виходячи з професіограми захисника, психологічна структура його діяльності складається з таких компонентів:
Пізнавальний компонент – в процесі здійснення захисту адвокату доводиться дізнаватися багато різноманітних фактів і обставин. Він повинен осмислити їх з позиції захисту, тобто проаналізувати зміст з точки зору можливості використання для виправдання підзахисного або пом’якшення його вини. В пізнавальній діяльності адвоката можна виділити пізнання для себе і пізнання для суду. Уся різноманітна інформація, яку одержує адвокат-захисник до і поза межами судового процесу, передається суду лише в тій мірі, в якій вона служить інтересам підзахисного, і лише при тій умові, що вона відображена у формі того чи іншого засобу доказування.
Т.В. Варфоломеєва вважає, що “у питаннях, що стосуються пізнавальної діяльності, адвокат-захисник посідає особливе становище, бо, з одного боку, він переломлює інформацію у аспекті захисту і трансформує її відповідно до правової позиції захисту, а з другого – здійснюваний ним пізнавальний процес не обов’язково стає юридично значущим, тому що певні пізнані ним обставини не завжди можуть бути використані у цілях захисту і, отже, він мовчить про них” [ 9, с.18].
Завдання адвоката в тому, щоб допомогти суду встановити факти, які обгрунтовують позицію підзахисного, і в тому, щоб не подати інформацію на шкоду інтересам підзахисного. Адвокат сам виступає джерелом інформації, а не тільки допомагає суду отримати необхідну інформацію від сторін, свідків, експертів.
Пізнавальне значення для суду захисної промови і репліки адвоката-захисника полягає в тому, що одержані в ході судового розгляду кримінальної справи фактичні дані, ним оцінюються і робляться відповідні висновки щодо кола фактів, які досліджуються, і спірних процесуальних відносини.
2) Конструктивний компонент – включає ухвалення рішення про обрання тієї чи іншої стратегії чи тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки підзахисного. Інакше кажучи, це планування пізнавального, комунікативного та інших компонентів своєї діяльності, це планування того, що треба зробити.
Не менш важливим елементом конструктивної діяльності адвоката-захисника є розумові операції відносно порівняння ситуації злочину з змістом кримінальних і кримінально-процесуальних норм, а також прийняття рішення про застосування останніх. Правильна побудова захисної промови вимагає вичерпного знання справи і глибокої впевненості в правильності зроблених висновків. Підготовка захисної промови вимагає також ретельного опрацювання кожного структурного елемента, яка виключає експромт.
На нашу думку, конструктивний компонент включає в себе планування і підготовку до судового процесу (ознайомлення з юридичною і