Адвокату необхідно правильно і швидко оцінити несподіваність перебігу судового розгляду, а також реагувати на неї в інтересах свого підзахисного найбільш оптимальним чином. Чим складніша справа, тим важливіша роль конструктивного компонента.

3) Комунікативний компонент – це насамперед спілкування з підзахисним, з складом суду, і нарешті, спілкування з учасниками судового розгляду. Комунікативний компонент дозволяє глибше вивчити психологічні причини вчинення злочину, охарактеризувати особу підсудного, правильно побудувати взаємовідносини з іншими учасниками судового розгляду з метою налагодження психологічного контакту.

Однією з форм судової комунікації є виступ адвоката-захисника в суді з захисною промовою, під якою слід розуміти свого роду клопотання, але яке містить в собі прохання по суті справи. Воно представляє собою розгорнутий аналіз інформації, одержаної в судовому розгяді з точки зору інтересів підзахисного. Це проект майбутнього вироку з обгрунтуванням його позиції і критики позиції процесуального суперника і може бути іншим, ніж першочергове звернення до суду.

Ще до передачі інформації суду адвокат знає, яку саме інформацію він повідомить суду. До того ж, якщо інформація, яку одержує суд від інших учасників судового розгляду, може мати пізнавальний або спонукальний характер, то інформація, яка виходить від адвоката-захисника, поєднує в собі ці компоненти.

Адвокат-захисник у своїй захисній промові протистоїть стороні обвинувачення. Проте, на відміну від позиції прокурора, позиція захисника не може бути односторонньою. Його участь у судових дебатах підпорядкована етичним основам. Головне в морально виправданому захисті, в побудові і змісті захисної промови – це вміння правильно визначити свою позицію, опираючись на правові і моральні орієнтири.

В.В. Бедь вважає, що “психологічна особливість судової промови адвоката-захисника полягає в тому, що вона виголошується після виступу прокурора. Під враженням його промови аудиторія одержала цілком визначену установку, у неї виник певний психічний стан, сформувалася визначена оціночна позиція. Промова адвоката-захисника повинна бути настільки переконливою, аргументованою й емоційною, щоб можна було зламати сформовану соціально-психологічну установку в суддів та інших учасників процесу” [ 2, с. 287 ].

У зв’язку з цим Л.Д. Кокорєв вважає, що “керуючись моральними принципами, адвокат не може стверджувати те, в чому сам не впевнений, не може брехати, не може поступати проти своєї совісті і внутрішнього переконання. І якщо в ході розслідування, судового слідства адвокат прийшов до висновку, що вина обвинуваченого встановлена, він повинен з цього і виходити, будуючи свій захист, інший шлях буде неправдою, угодою з совістю” [ 41, с. 176 ].

Тим не менше, захист повинен здійснюватися на основі узгодженості позиції захисника і підсудного по принципово важливих питаннях і насамперед по питанню визнання або заперечення своєї вини. Більше того, здійснення обов’язків по захисту зі сторони професійного адвоката-захисника пов’язане з можливістю конфліктних ситуацій, які не властиві іншим суб’єктам, які здійснюють захисну функцію.

Т.В. Варфоломеєва вважає, що “правова позиція, яку відстоює адвокат, – це не тільки його думка про обвинувачення, але й точка зору стосовно обставин, які підлягають доказуванню, а також по всіх інших правових питаннях, які виникають в процесі розслідування і судового розгляду” [10,с.21].

Залежність участі адвоката-захисника від бажання підсудного породжує не правову, а психологічну залежність позиції захисника від думки підзахисного. Адже адвокат обговорює з клієнтом план захисту, вибирає його позицію. У зв’язку з цим захисник може проявити намагання відвернути конфлікт шляхом пристосування своєї позиції до точки зору підзахисного. Цей психологічний момент не може не враховуватись при оцінці становища адвоката-захисника в судовому процесі, проте, на нашу думку, його не можна включати в сферу процесуально-правового становища. Тут проявляється психологічний аспект процесуального становища захисника.

Характер психологічних відносин між захисником і підзахисним визначається процесуальним становищем кожного з них, остаточною метою, якої вони прагнуть і тими психологічними якостями, які притаманні обидвом.

Загальнопсихологічні якості адвоката-захисника є підставою виникнення між ним і підсудним відносин, взаємодії. Я.Л. Коломенський ділить такі відносини на два види:

1) ділові відносини, які виникають між людьми як носіями визначених суспільних функцій;

2) особисті відносини, які складаються на основі симпатії або антипатії, притягування або відштовхування [ 44, с.110 ].

Важливе значення при характеристиці комунікативних зв’язків між адвокатом-захисником і підзахисним відіграє психологічна сумісність, під якою слід розуміти процес взаємної узгодженості і адаптації функціональних, комунікативних і особистих якостей партнерів по спілкуванню, який значною мірою визначає ступінь сумісності людей.

В процесі встановлення психологічного контакту з підзахисним, адвокат-захисник стикається з цілим рядом труднощів. Оскільки, вступ підсудного в кримінально-процесуальну діяльність викликає у нього певні почуття, психологічні процеси і стани, які визначаються специфічними умовами його діяльності. Це часто викликає у них моральну пригніченість і душевну депресію, підвищену роздратованість, схвильованість, а інколи нервове потрясіння, близьке до стресу, афекту.

А.А. Бодальов вважає, що “ пізнання і взаємна дія людей один на одного, –обов’язковий елемент будь-якої свідомої діяльності” [ 5, c. 3 ]. І.С. Джекебаєв вважає, що ”назріла необхідність розробити науково обгрунтовані рекомендації форм і методів використання психічного впливу і взаємовпливу, способів їх відображення для зворотнього впливу на зміну антисуспільної психології правопорушника [ 25, с.186 ].

Тим не менше, на нашу думку, психологічний контакт між адвокатом-захисником і підзахисним слід розуміти як узгоджену ділову взаємодію, яка базується на довірі і забезпечує одержання обома інформації по справі з дотриманням процесуальних норм і законних засобів захисту.

Психологічний контакт – це є тривалий процес, суть якого полягає не тільки у виконанні адвокатом свої обов’язків, але й вимагає