Адвокат-захисник повинен створити таку атмосферу довіри, яка б дозволила розібратися в індивідуальних особливостях психічного складу підзахисного, визначити його позицію, мотиви визнання чи невизнання вини.

У зв’язку з цим, А.Г. Ковальов вважає, що “бесіда – це джерело і спосіб пізнання психологічних явищ в процесі мовного спілкування в природній обстановці життя” [ 47, с. 51 ].

Ми погоджуємось з твердженням С.М. Буніна про те, що завдання захисника полягає в тому, щоб створити саме таку психологічну атмосферу, “вміло і ненав’язливо вести обвинуваченого за собою: від формального визнання того, в чому він викритий, – до визнання вини, намагання залагодити шкоду – до усвідомлення необхідності вибрати інший життєвий шлях” [ 2, c. 62 ].

Кульмінаційним моментом участі адвоката у судовому розгляді кримінальної справи є захисна промова, в якій він підводить підсумок судового слідства, аналізує з позиції захисту зібрані по справі матеріли, дає їм правову оцінку, аналізує докази, які спростовують пред’явлене підсудному обвинувачення або пом’якшують його вину, висловлює свої міркування відносно міри покарання та інших питань, які підлягають вирішенню судом.

Конструктивний компонент захисної діяльності передбачає визначену структуру захисної промови адвоката-захисника. Структура захисної промови захисника певною мірою нагадує структуру обвинувальної промови державного обвинувача, оскільки, вони присвячені одному предмету, хоча і висвітлюють його з різних сторін. Тим не менше, при побудові захисної промови немає таких жорстких канонів, що визначають побудову промови державного обвинувача, який виступає від імені держави. В промові захисника найбільш яскраво повинен проявлятися гуманізм самої професії адвоката і місії, яку він виконує в суді.

На побудову захисної промови великий вплив має обвинувальна промова. І чим аргументованіша обвинувальна промова державного обвинувача, тим більший професіоналізм вимагається від захисника. Він зобов’язаний надати суду свої докази, навести міркування і аргументи. Не варто розцінювати захисну промову як відповідь на обвинувальну промову, оскільки, захисна промова має самостійний характер. В ній захисник зобов’язаний піддати аналізу всі обставини справи під кутом зору захисту підсудного, проаналізувавши дані, які свідчать на його користь.

Є.А. Матвієнко вважає, що “виходячи з конкретних обставин справи захисник може:

а) оспорювати обвинувачення в цілому, доказуючи невинуватість підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутності події злочину або за непричетністю до нього підсудного;

б) оспорювати обвинувачення щодо окремих його частин;

в) оскаржувати правильність обвинувачення, доказуючи необхідність зміни пред’явленого обвинувачення на статтю Кримінального кодексу, яка тягне за собою м’якше покарання;

г) обгрунтувати меншу ступінь вини і відповідальності підсудного, наводячи обставини, які пом’якшують його вину;

д) доказувати неосудність підсудного, яка виключає настання кримінальної відповідальності [ 56, c. 163 ].

Основний зміст захисної промови полягає в аналізі фактичних обставин справи, аналізі доказів і кваліфікації злочину, розгорнутій характеристиці особи підсудного і мотивів його поведінки. Захисник повинен систематизувати докази, з точки зору захисту оцінити досліджені на судовому слідстві дані, запропонувати суду свої міркування відносно доведеності чи недоведеності пред’явленого підсудному обвинувачення, надати зібрані ним докази невинуватості підсудного чи докази, що пом’якшують його вину.

Кожен адвокат, який виступає в судовому процесі, бере участь у доказуванні. Проте, як і інші суб’єкти кримінального процесу в сфері доказування, адвокат повинен опиратися на дані психології, які багато в чому можуть полегшити оцінку доказів, встановлення їх достовірності. До того ж відсутність доказів неможливо замінити жодними психологічними засобами. На нашу думку, тільки докази в поєднанні з психологічною оцінкою злочину можуть привести до переконливого, перевіреного висновку.

Правильне вирішення кримінальної справи, визначення найбільш доцільних форм і засобів правового впливу на винну особу, неможливе без глибокого і всестороннього вивчення особи підсудного, з’ясування всього комплексу соціально значимих внутрішніх і зовнішніх його властивостей і якостей: характеру, волі, інтелекту, потреб, здібностей, схильностей, емоційної зрілості, ширини поглядів, переконань, способу життя, ступеня кримінальної заряженості ” [ 47, c. 249 ].

У зв’язку з цим, Я.С. Кісельов вважає, що, “не зрозумівши поведінки підсудного, не встановивши його істинних мотивів, не розкривши природи, характеру і глибини зв’язку між всією життєвою лінією підсудного та злочином, який йому інкримінований, не можна відшукати істини по справі, зробити по ній обгрунтованих і переконливих висновків [ 38, c. 25 ].

Соціально-психологічна структура особистості досить складна і багатогранна. На думку А.Г. Ковальова, вона включає в себе цілий ряд підструктур, різних сторін та їх прояви [ 48, c. 91].

У зв’язку з цим, на нашу думку, в характеристиці підсудного мають значення такі його елементи:

1) соціально-демографічні ознаки особи (вік, стать, освіта, сімейний стан, колишня судимість);

2) морально-психологічні якості (інтереси, схильності, моральні принципи та ідеали, оцінка і самооцінка, вольові якості, інтелектуальний склад);

3) соціальні ролі (виконувані функції, їх зміст і спрямованість, громадські зв’язки).

Всі ці обставини можуть стати предметом дослідження і обговорення в суді, бути використаними в захисних цілях. У зв’язку з цим, адвокат-захисник у свой захисній промові може зробити посилання на низький культурно-виховний рівень підзахисного, його розумову відсталість, відсутність достатнього життєвого досвіду, професійного досвіду, емоційну нестабільність, наявність різноманітних фізичних або психічних аномалій, які утруднюють оцінку підсудним своїх дій чи вольовий контроль над ними.

Крім того, не менш важливим у захисній промові є аналіз таких моментів як стан здоров’я, його вік, колишні заслуги, відношення до праці, риси характеру. Важливе місце в характеристиці особи підсудного займає аналіз мотивів вчинення злочину.

В.Н. Кудрявцев вважає, що “мотив – це безпосередня рушійна сила людської діяльності,