М.І. Єнікєєв вважає, що при дослідженні мотивів злочину “суттєвими є привід виникнення мотиву і боротьба між різними мотивами, і особливості прийняття рішення, побудова програми поведінки, вибір засобів її реалізації, мотиваційні перебудови по ходу виконання дій” [ 27, c. 578 ].

Виступаючи із захисною промовою в судових дебатах, адвокат-захисник повинен використовувати при характеристиці особи підсудного метод психологічного аналізу, завдяки якому можна зрозуміти глибину людської душі, розв’язати складні життєві обставини, відтворити цілісну картину вчиненого злочину. А це, в свою чергу, дозволяє розкрити істинні мотиви, які штовхнули підсудного на протиправні дії, виявити джерела цих мотивів.

Глибока морально-психологічна характеристика підсудного можлива тільки на базі ретельного вивчення його біографії, рис характеру, умов життя і виховання, його трудових, суспільних, сімейних та інших соціальних зв’язків, його моральних принципів та оцінок, а також всіх стереотипів, які твердо закріпилися у його свідомості і поведінці.

Таким чином, захисник повинен одержати, систематизувати і викласти суду в захисній промові свідчення про свого підзахисного в такому об’ємі, який би давав уявлення не про окремі риси і сторони, а особистість в цілому, у всій повноті її індивідуально-психологічних і соціальних якостей, які мають кримінально-правове значення.

На нашу думку, просте перерахування у захисній промові деяких фактів, особливостей, які притаманні підсудному, не створює і не здатне створити цілісного образу. М.Л. Шіфман вважає, що “кожна риса особистості може мати різне значення в загальній структурі людини, в залежності від її співвідношення з іншими рисами ” [ 258, c. 69 ].

Виступаючи в суді, захисник в своїй промові повинен намалювати повний і правдивий портрет підсудного, прослідкувати його життєвий шлях, показати його моральне обличчя, пояснити мотиви його вчинків, вказати, що було в поведінці підзахисного випадковим, недостатньо продуманим, а що становить міцну основу його соціальної і моральної орієнтації.

Захисник повинен вміти пройти поверхневі пласти його душі, проникнути в її внутрішній світ з метою зрозуміти ті істинні причини, які стали рухомою силою протиправної поведінки, розкрити ті психологічні процеси, які характеризують як вчинене діяння, так і відношення до нього підсудного.

Промова захисника повинна в конкретизованій формі подати суду все те позитивне, що характеризує особу і поведінку підсудного. При характеристиці підсудного адвокат-захисник не повинен допускати перебільшення, всупереч фактам стверджувати про неіснуючі доброчинності підсудного. Це може викликати недовіру до промови і позиції захисника в цілому.

Неприпустимо будувати захист на підкресленні негативних сторін особи потерпілого, його негативних якостей, принижувати його честь і гідність. До того ж, якщо дії потерпілого сприяли вчиненню злочину, спровокували його і це має юридичне значення, то ця обставина може і повинна бути висвітлена в захисній промові адвоката-захисника.

Ю.І. Стецовський вважає, що “всякі заяви захисника проти інших осіб можна вважати виправданими, якщо без цього не можна здійнити захист обвинуваченого, який довірив захисту свою долю. Захисник повинен бути тактовним і стриманим по відношенню до тих обвинувачених, проти яких спрямована його аргументація” [ 88, c. 84 ].

Захисник повинен пам’ятати, що потерпілий – жертва злочину, а судять того, хто обвинувачується в спричиненні йому шкоди, горя, моральних страждань. У зв’язку з цим, Ф.Н. Плєвако вважав, що “можна помилувати підсудних, але ніколи не слід їх жаліти більше від тих, кому вони спричинили шкоду...” [ 80, с.323-324].

У висновку захисник підводить висновок всьому сказаному, формулює остаточні висновки, висловлює своє ставлення до питань, які повинні будуть вирішити судді у нарадчій кімнаті. В цій частині захисної промови адвокат-захисник звертається до суду з проханням:

1. виправдати підсудного;

2. призначити йому мінімальний строк покарання ;

3. застосувати до підсудного покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Заключна частина повинна бути короткою, чіткою і ясною, при цьому будучи пов’язаною з іншими частинами захисної промови, а також виражати головну ідею захисту, його основну думку. У зв’язку з цим виховний компонент є невід’ємною частиною захисної діяльності адвоката-захисника. Виховний вплив адвоката-захисника здійснюється насамперед стосовно підзахисного.

Підтримання в суді тільки законних інтересів, ретельність у відборі засобів захисту, культура і такт під час судових дебатів в судовому засіданні впливають на клієнта не тільки переконливо, але й в ряді випадків мають сугестивний вплив, якщо між адвокатом і підзахисним немає психологічних перешкод і психологічної несумісності.

Адвокат, завдяки тактично продуманому захисту, разом з іншими учасниками судового процесу повинен створити таку атмосферу в залі судового засідання, яка б сприяла правильній кримінально-правовій оцінці діяння, всесторонньому вивченню особистості, її реакцію на судовий процес і призначене судом покарання.

Адже, як вважає Б. Петелін, “судовий процес виховує всіх: підсудних, свідків прокурорів, захисника, всю судову аудиторію – що суд чинить свій виховний вплив шляхом створення визначеної морально-психологічної атмосфери і настрою в судовому засіданні” [ 73, c.9 ].

У зв’язку з цим, Л. Рогачевський вважає, що “однією з основоположних тез промови захисника, повинно бути твердження , що злочин – зло, якому не повинно бути місця у суспільстві” [ 84, с. 29 ].

М.М. Михайлов вважає, що “з’ясувати, доказати і переконати – ось три взаємопов’язані функції, які визначають внутрішній зміст судового красномовства” [ 70, c. 198 ].

Переконання в судовому судочинстві виступає як