Л.Д. Кокорєв вважає, що “не можна вимагати від адвоката, щоб він будував захист проти переконання. По-перше, це неетично, а по-друге, недоцільно, оскільки, захист без переконання, без впевненості в його правоті – це не захист, він приречений на провал” [ 40, с. 171 ]. В.В. Молдован вважає, що “коли виникнуть підстави і для виправдання, і для перекваліфікації дії підсудного, найкраще вибрати позицію, найсприятливішу для підзахисного, – просити виправдувальний вирок” [ 61, с. 113 ].

На нашу думку, захисник не має ні морального, ні професійного права допускати у своєму захисті подібну тезу: або прошу помилувати, або покарати не дуже суворо. Це буде визначенням неспроможності захисту перед обвинуваченням. Ми не за виключення альтернативної позиції з практики виступу з захисною промовою. Альтернатива є недопустима, коли вона є результатом погано продуманого змісту кримінальної справи. Але вона можлива у виключних випадках, коли позиція підсудного і захисника хоча і розходяться, але в кінцевому випадку, перша і друга ведуть до однієї мети – виправдання.

В результаті проведеного анкетування захисників, 77,5 % не погоджуються з питанням про альтернативу щодо міри покарання в захисній промові.

“Товарищі судді! Прокурор вважає вину Ракова доведеною і просить засудити його на 10 років позбавлення волі. Виходячи з засад кримінального права нашої країни, що лише особа, яка вчинила певний злочин, може нести відповідальність у кримінальному порядку і жоден невинний не може бути покараний, я прошу Ракова, як і підсудного Будка, виправдати” [92].

Ми погоджуємося з твердженням М.А. Гофштейна, що “захист потрібен не для того, щоб викладати суду свій особистий погляд на справу, а для вилучення із матеріалів справи всього того, що свідчить на користь підсудного” [19,с.109].

Закінчення – важлива частина захисної промови, в якій захисник, формуючи остаточні висновки, які випливають із справи, що розглядається, ще раз підкреслює найсуттєвіші, вузлові моменти справи. По простих справах висновок повинен зводитися до викладу висновків і прохального пункту.

Особливо доцільне закінчення по багатоепізодних справах, у великих захисних промовах. Аж ніяк закінчення не повинно бути простим переказом чи повторенням раніше сказаного. Захисник повинен коротко підсумувати в кінці промови аргументи захисту.

”Я закінчую, товарищі судді ! Лишилося заслухати ще підсудного і потім – слово за вами. Я вірю, непохитно вірю в те, що життя Степанова буде збережено, що у дітей, які втратили матір, лишиться живий батько, якого вони так ніжно люблять. Я вірю, що після відбуття покарання належного покарання, нехай у далекому майбутньому, Степанов знову повернеться до своїх дітей, яких він любить понад усе на світі” [92].

Зрозуміло, що на відміну від адвоката-захисника, адвокат-представник потерпілого не виконує функцію захисту. На нашу думку, він здійснює кримінально-процесуальну функцію охорони прав та законних інтересів громадян, однією з форм якої і є участь в судових дебатах. Адвокат-представник потерпілого, як правило, виступає після прокурора. Так, Л.Д. Кокорєв вважає, що це спрощує становище адвоката, особливо, якщо з його точки зору, прокурор правильно і повно оцінив результати судового слідства. Разом з тим це і ускладнює становище адвоката, оскільки він не повинен повторювати прокурора [ 42, с. 63 ].

Структурний аналіз промови адвоката-представника потерпілого свідчить про те, що вона містить ті ж елементи, що й обвинувальна і захисна промови:

- вступ;

- викладення фактичних обставин справи;

- аналіз доказів;

- юридична оцінка доказів, зібраних і досліджених в ході судового слідства;

- характеристика потерпілого і підсудного;

- аналіз причин та умов, які сприяли вчиненню злочину і пропозиції щодо їх усунення;

68,7 % опитаних захисників погодилося з запронованою структурою промови. Тим не менше, зміст промови адвоката-представника потерпілого не повинен ідентично повторювати зміст обвинувальної промови прокурора. На нашу думку, адвокат-представник потерпілого може не погодитися з прокурором стосовно кожного елемента промови. А це, в свою чергу, спонукає його до пошуку нових аргументів, підкріплених риторичними прийомами, щоб доповнити ті питання, яким прокурор приділяв меншу увагу.

Особливу увагу, адвокат-представник потерпілого повинен звернути на висвітлення характеристики потерпілого. Сам характер її викладу повинен бути в дусі співпереживання і співчуття до потерпілого. В необхідних випадках, якщо є для того підстави, можна протиставити характеристику потерпілого характеристиці підсудного. На відміну від прокурора, адвокат-представник потерпілого не повинен вказувати на конкретний вид і розмір покарання, його повинен обрати суд. Поряд з цим, адвокат-представник не зв’язаний думкою прокурора. Тому в разі виступу прокурора з промовою щодо відмови від обвинувачення, адвокат повинен далі продовжувати відстоювати права та законні інтереси потерпілого.

Цивільний позивач і цивільний відповідач мають право захищати свої інтереси особисто або через представника. Адвокат-представник цивільного позивача і цивільного відповідача повинен обгрунтувати своє прохання щодо задоволення цивільного позову (або відмови в ньому) в своїй промові. На нашу думку, структура такої промови може виглядати так:

Адвокат-представник позивача і відповідача не має також права висвітлювати:

а) характеристику особи підсудного;

б) питання щодо міри покарання.

Згідно з ч.5 ст.318 Кримінально-процесуального кодексу України “після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінюватися репліками. Право останньої репліки належить підсудному [32,с.145]. Аналогічно ст. 296 Кримінально-процесуального кодексу Росїї зазначає, що ”після проголошення промов всіма учасниками судових дебатів, вони можуть виступити ще