Насамперед репліка, на нашу думку, не є обов’язковою складовою частиною судових дебатів. Скористатися реплікою – це право, а не обов’язок захисника. Тобто після закінчення судових промов головуючий повинен з’ясувати бажання учасників судових дебатів взяти слово для репліки. Проте про своє бажання виступити з реплікою учасник захисник може заявити суду і за власною ініціативою.

Так традиційно склалося в науці кримінального процесу, що під реплікою розуміють короткий виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з питань, які та виклала у своїй промові чи репліці. На нашу думку, репліка представляє собою промову, але більш конкретну, стислу, яка присвячена тільки суттєвим моментам справи. За своїм призначенням, репліка – це відповідь на судові промови або репліку інших учасників процесу. Тому вона не повинна бути перетворена ні в повторення, ні в продовження основної промови.

Ми дотримуємося тієї точки зору, що будь-який учасник судових дебатів зобов’язаний все сказати у своїй промові. На нашу думку, нормальний зміст судових дебатів складається із судових промов учасників судового процесу, адже суд, вислухавши всі точки зору, в своєму вироці зробить належні висновки, які випливають із судового слідства та судових дебатів.

І.Д. Перлов вважає, що репліка – це не продовження основної промови, а самостійна промова. Ми погоджуємося з ним, що заперечувати можна тільки проти тверджень, пов’язаних :

1) з теоретичними помилками;

2) з перекрученням фактичних обставин справи або позиції, яку займає інший учасник судових дебатів;

3) з явно неправильною оцінкою суспільної небезпеки злочину [74, с.189].

І.В. Тирічев наголошує на тому, що реплікою слід користуватися в тому випадку, коли учасник судових дебатів:

a) перекрутив фактичні обставини справи;

b) висловив принципово неправильні положення;

c) під впливом тверджень когось із учасників судових дебатів інший учасник змінює свою позицію і бажає заявити про це суду;

d) дав неправильну правову оцінку фактичних обставин справи;

e) для доповнення істотних прогалин в промові [ 33, с. 278 ].

Але за всіх вищезазначених умов репліка не повинна перетворюватися у другу захисну промову або повторення основної промови, як це іноді буває. Таким чином, репліка захисника повинна містити в собі заперечення проти:

1) неправильних тлумачень з правових питань (норм кримінального і кримінально-процесуального закону);

2) перекручення фактичних обставин справи, які згідно ч.1 ст.65 Кримінально-процесуального кодексу України є судовими доказами;

3) неправильного уявлення кого-небудь з учасників процесу про предмет доказування по конкретній справі;

4) висловлених помилкових тверджень;

5) грубої поведінки стосовно учасників судового розгляду, які принижують людську гідність або необґрунтовано дискредитують їх службову або громадську діяльність.

З репліками можуть виступати не тільки прокурор і захисник, але й цивільний позивач та цивільний відповідач, їхні представники, підсудний. Відмова прокурора від репліки позбавляє інших учасників судових дебатів права виступати з запереченнями відносно його судової промови, оскільки всі вони виступали в судових дебатах після прокурора і мали можливість заперечити йому. Однак така відмова не виключає можливість обміну репліками між іншими суб’єктами судових дебатів: наприклад, між цивільним позивачем і цивільним відподачем і т.п. Як вже зазначалось, право останньої репліки належить підсудному.

У зв’язку з цим, репліка не може бути використана захисником:

a) для суперечок, які не мають принципового значення для справи;

b) для висловлювань на адресу інших учасників судових дебатів;

c) для повторення вже сказаного.

Ми погоджуємося з думкою В.М. Савицького про те, що “в репліці не обов’язково відповідати на всі твердження, які наводяться в захисній промові або репліці прокурора. Це слід робити тільки у випадку необхідності. Як правило, репліка обвинувача складається з заперечень захиснику, проте під впливом судової промови захисника“ [ 85, с. 105 ].

На відміну від судових промов, репліки не мають визначених складових частин. Їх зміст повністю залежить від тих питань, які були розкриті захисником в своїй промові або обвинувачем в репліці.

В.В. Молдован вважає, що репліку не слід зводити до обговорення другорядних, дрібних і приватних питань. У ній повинні бути чітко виділені і сформульовані:

На нашу думку, структура репліки повинна бути побудована наступним чином:

- на початку репліки треба з’ясувати причини, які спонукали до її проголошення;

- перерахувати питання, які будуть висвітлені в репліці;

- і, нарешті, перейти до викладення суті питань;

- наприкінці сформулювати висновки з приводу сказаного в репліці.

Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що правом на репліку володіють всі учасники судових дебатів, незалежно від того, виступали вони з промовою чи ні. Суд не має права порушити право на репліку на тих підставах, що даний учасник процесу не проголошував судової промови. Тому ми підтримуємо гостро полемічний характер реплік.

Але якщо захисник заперечує одночасно декільком учасникам або по багатьох питаннях, тому, для того, щоб уникнути повторень і надати репліці логічну стрункість і послідовність викладу, доцільно згрупувати заперечення за визначеними напрямками, наприклад:

- за учасниками судових дебатів;

- за підсудними;

- за кваліфікаціїєю злочину і т.д.

Захисник в судових дебатах в суді апеляційної інстанції

Проблема реформування українського кримінально-процесуального законодавства полягає у відсутності чітко налагодженої концепції, яка повинна реалізуватися. В даний час ведеться активна робота по підготовці проекту нового КПК України, який вже пройшов перше читання у Верховній Раді України.

Досвід країн, де інститут апеляції діє тривалий час, свідчить про його