Після розпаду СРСР цей інститут відновлений в ряді колишніх республік, зокрема в прибалтійських державах. У Російській Федерації інститут апеляції був відновлений у 1985 р., але в арбітражному процесі. У 2002 р. з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації знову було відновено апеляцію, але лише щодо рішень, постановлених мировими судами. Щодо всіх інших судових рішень був залишений касаційний порядок перевірки.

В дореволюційному українському кримінальному процесі апеляційна форма оскарження була введена Статутом кримінального судочинства 1864 р. і проіснувала до моменту видання Декрету “Про суд” № 1 від 24 листопада 1917р. Отже, радянське, а потім українське законодавство не знало інституту апеляційного оскарження. Тому в нашій державі був створений особливий тип касації, яка поєднує в собі риси класичної касації і апеляційного порядку перегляду.

Таким чином, понад 80 років Україна незнала апеляційного перегляду кримінальних справ. У зв’язку з цим не вистачає відповідно національної літератури, немає досвіду у суддів, прокурорів та адвокатів. Кримінально-процесуальне законодавство поки що недосконале, написане з урахуванням загального світового досвіду, але без досвіду національного. Запровадження апеляційного розгляду кримінальних справ уже протягом перших півроку висвітлило цілий ряд проблем, які необхідно вирішувати.

У зв’язку з цим, зупинимося на основних аспектах цієї проблеми. Отже, якщо виходити з того, що апеляційна перевірка судового рішення – це перевірка його за апеляціями учасників судового розгляду, яка полягає в розгляді справи по суті, перегляді її не тільки з питань дотримання судом першої інстанції норм права, а й фактичної сторони.

Апеляційне оскарження характеризується тим, що за апеляційною скаргою апеляційний суд знову розглядає справу в такому ж порядку, в якому справу розглядали в суді першої інстанції, тобто знову проводить судове слідство і виносить новий вирок, який заміняє вирок суду першої інстанції. Поряд з цим суд апеляційної інстанції знову викликає свідків, призначає експертизи, огляди речових доказів і проводить інші слідчо-судові дії. Аналогічне вирішення даної проблеми простежується і в Російській Федерації [72, с. 97-98 ].

Тим не менше, об’єм апеляційного провадження є вужчим від об’єму провадження в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція розглядає справу тільки в межах обставин, вказаних в апеляції. Так, наприклад, у французькому кримінальному процесі, свідки в більшості випадків не викликаються в апеляційну інстанцію і яка обмежується читанням протоколу їх показань [6, с.910-911 ].

Таким чином, предметом апеляційного оскарження є:

- фактичні обставини справи;

- застосування кримінального закону;

- дотримання норм кримінально-процесуального закону.

Ю. Димитров вважає, що введення апеляційного суду забезпечить можливість вирішення справ по суті в двох судових інстанціях. При цьому, апеляційна інстанція не скасовує судових рішень з направленням справ на додаткові розслідування (розгляд), приймає рішення по-суті, самостійно, досліджуючи докази, як перевірені судом першої інстанції, так і подані додатково [ 26, с.45 ].

Зрозуміло, що введення апеляційного порядку перегляду вироків, повинні потягти зміну і касаційного порядку. А.В. Побєдкін пояснює це тим, “що з введенням апеляційного порядку перегляду вироків зникає зміст в існуванні такої форми касації, яка по суті є гібридом касаційного і апеляційного провадження” [ 78, с. 49 ].

Судовий розгляд в апеляційному суді здійснюється за правилами, встановленими кримінально-процесуальним законодавством для проведення судових засідань у судах першої інстанції. Крім загальних правил, для апеляційної інстанції притаманні характерні її особливості. По-перше, у разі необхідності, апеляційний суд може провести попередній розгляд справи. По-друге, перш, ніж допустити учасників апеляційного оскарження до словесних змагань, обставини справи, що розглядаються, у вигляді доповіді викладаються головуючим або одним із суддів.

У зв’язку з цим звернемося до аналізу стадії судових дебатів в апеляційному суді. Як і в суді першої інстанції, в апеляційному суді учасники судового розгляду виступають з судовими промовами. Проте їх предмет є значно вужчим від предмета судових промов в суді першої інстанції. Адже, згідно з ч.6 ст.362 Кримінально-процесуального кодексу України “судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться у відповідності з вимогами ст.318 цього Кодексу і полягають у промовах учасників судового розгляду стосовно тієї частини вироку, яка оскаржена” [ 29, с. 7 ].

Варто зауважити, що в суді апеляційної інстанції промови учасників апеляційного оскарження можуть бути двох видів. Це буде залежати від того, чи визнає апеляційний суд за доцільне проводити судове слідство. П.П. Пилипчук вважає, що “проведення судового слідства повинно призначатися тільки тоді, коли судом першої інстанції воно було проведено неповно або однобічно. При цьому в кожній справі апеляційному суду треба надати право провести судове слідство в повному обсязі або дослідити тільки деякі докази, або взагалі не досліджувати їх” [ 79, с. 51 ].

Судове слідство в апеляційній інстанції не можна вважати повторенням судового слідства у суді першої інстанції. Це нове, самостійне дослідження матералів справи, яке має особливі риси. Апеляційний суд не обмежується перевіркою матералів, що досліджувалися судом першої інстанції. Він в необхідних випадках може витребувати додаткові докази або повернути справу прокуророві на додаткове розслідування чи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції [ 71, с. 278].

Звідси