іншої:
оптація (вибір), 2) трансферт (автоматично).Це було при об’єднанні Німеччини.
Біпатризм – виникає внаслідок різниці у внутрішньому законодавстві. Це коли особа не втрачає попереднього громадянства, а набуває нове.
Безгромадянство (апатризм) – це правове становище особи, яка не має громадянства жодної держави. Це виникає через події, коли особа виходить з громадянства однієї держави і не набуває громадянства іншої держави.
Біженці та переміщені особи. Біженці – це особи, які втекли від переслідування у власній державі на територію іншої держави. Переміщення особи – це насильно вивезена на територію іншої держави особа.
Правові акти:
Конвенція про осіб без громадянства – 1954 р.
Конвенція про подолання без громадянства – 1961 р.
3. Іноземець – це всяка особа, що перебуває на території держави, але є громадянином іншої держави і не має громадянства країни-перебування. Правовий статус їх визначається внутрішнім законодавством і міжнародними договорами.
Види режимів для іноземців:
національний – врівнює іноземців в правах з громадянами даної держави;
найбільшого сприяння – в іноземців ті самі права, як і в громадян 3-ї держави.
Особливості правового статусу іноземця: певні обмеження прав з міркувань суспільної безпеки і економічного порядку; іноземці не повинні приймати участі в загальновійськовому обов’язку, а також реквізиції.
Іноземці мусять дотримуватись законів і звичаїв країни-перебування, сплачувати податки. Для іноземців існує відповідний режим (є випадки висилки іноземців).
Є певні обмеження пересування іноземця по території держави з міркувань національної безпеки. Іноземці мають право на дипломатичний захист.
Право притулку – це надання державою можливості виїхати на її територію особам, що переслідуються на її державі за політичні, наукові, релігійні та інші погляди і діяльність. Форми притулку: територіальні (це надання права в’їзду на територію і перебування на цій території) і дипломатичні (переважно в Латин. Америці. Тут часто є перевороти. Люди тікають на територію дипломатичних представництв, які мають екстериторіальний статус). Право притулку є в Декларації прав людини 1948 р. і Декларації про територіальний притулок 1967 р.
4.Основні напрямки міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю:
координація дій щодо злочинів і злочинців;
становлення юрисдикції щодо злочинів міжнародного характеру;
вивчення практики світової злочинності і заходи боротьби з нею;
обмін інформацією щодо злочинів і злочинців.
Найбільш небезпечні злочини носять міжнародний характер. Ці злочини починаються в одній, а закінчуються в другій державі. Міжнародне співробітництво ведеться на основі укладених дво- і багатосторонніх міжнародних договорів.
В багатьох державах суд вирішує злочини у країні, де він вчинений, чи у країні громадянства злочинця.
Види злочинів, небезпечних для світової спільноти:
піратство;
торгівля людьми, дітьми;
підробка грошових знаків;
незаконне розповсюдження наркотиків;
порнографія;
навмисне пошкодження підводних катерів.
Міжнародні організації, які борються зі злочинністю:
ООН;
Африканський союз;
Ліга арабських держав;
ЄС;
Інтерпол;
Європол.
Інтерпол відіграє найголовнішу роль. Україна є членом Інтерполу, відкритий постійний зв’язок з ним через представництва у нашій державі.
Видача злочинця (екстрадиція) – це передача особи, яка скоїла злочин, державою, на території якої вона перебуває, державі, на території якої скоєно злочин, або державі, громадянином якої є злочинець.
Злочини проти людства – це суспільно-небезпечні дії, що посягають на основи існування націй і держав, їх прогресивний розвиток і міжнародне спілкування. До них відносять:
геноцид;
апартеїд;
расизм;
тероризм;
екоцид.
Екоцид – це навмисне завдання шкоди довкіллю (ЧАЕС, поширення ракових захворювань). Проте СРСР не був тоді в МАГАТі, а тому не ніс відповідальності за ЧАЕС.
Апартеїд – це штучне розділення на раси.
Держави за ці злочини несуть політичну і матеріальну, а фізичні особи – кримінальну відповідальність.
Акти: Про боротьбу з торгівлею людьми; Про боротьбу з захопленням заручників; Про боротьбу з підробкою грошових знаків.