Вимоги загальногромадянського характеру. Вони характери-зують моральні основи режиму. До них належать обов'язок працю-вати, підвищувати свій загальноосвітній рівень, здобувати професію, дотримуватися правил поведінки у взаєминах із співробітниками УВП і один з одним, утримувати в чистоті житлові та робочі примі-щення, дотримуватися правил особистої гігієни.

Реалізація названих вимог режиму передбачає створення систе-ми спеціальних заходів, які в літературі дістали найменування "за-соби забезпечення режиму" або "способи забезпечення режиму". У юридичній науці ця проблема ще недостатньо досліджена. Насампе-ред, немає єдності поглядів на те, які елементи варто віднести до за-собів забезпечення режиму.

Окремі автори розглядають засоби забезпечення режиму як еле-менти змісту режиму. Так, на думку О. О. Рябініна, до елементів ре-жиму належить охорона засуджених і нагляд за ними. М. О. Бєляєв у зміст режиму включає застосування заходів заохочення і стягнен-ня, а також заходів безпеки. І. О. Сперанський нагляд відносить до елементів режиму і засобів його забезпечення.

На наш погляд, таке змішання навряд чи обгрунтоване, елемен-ти змісту режиму повинні бути чітко відмежовані від засобів його забезпечення, оскільки вони мають різну цільову спрямованість, не-однакову правову природу. Якщо режим є сутністю і змістом пока-рання у вигляді позбавлення волі, виражає передбачену в ньому ка-ру, то засоби забезпечення режиму спрямовані саме на забезпечен-ня його основних вимог, і тим самим не можуть розглядатися як обов'язкові елементи кари, оскільки вони в разі відсутності погрози чи порушень вимог режиму взагалі не застосовуються (наприклад, заходи стягнення, заходи безпеки). Отже, засоби забезпечення ре-жиму не входять до його змісту, а необхідні для його підтримки й охорони.

Виходячи з цього, засоби забезпечення режиму з урахуванням їхньої правової природи можна класифікувати так:

228

1. Засоби забезпечення режиму, які носять характер переконання:

— правове виховання засуджених;

— агітаційна і пропагандистська робота;

— індивідуальна виховна робота;

— заходи заохочення;

— суспільний вплив.

2. Засоби забезпечення режиму, які носять характер примусу:

— охорона і нагляд за засудженими;

— дисциплінарна практика (заходи стягнення);

— робота оперативно-режимної служби;

— застосування технічних засобів, за допомогою яких попере-джується проникнення до засуджених заборонених предметів;

— заходи безпеки (вогнепальна зброя, спецзасоби).

3. Засоби забезпечення режиму, які носять контрольно-правовий характер:

— відомчий, судовий, прокурорський контроль;

— адміністративна, матеріальна і кримінальна відповідальність.

§ 2. Суспільне корисна праця як засіб ресоціалізації засуджених

Праця засуджених є необхідною передумовою ефективного ви-користання інших заходів виправно-трудового впливу: режиму, ви-ховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки. Згідно зі ст. 49 ВТК, кожний засуджений повинен працювати. Адміністрація виправно-трудових установ має забезпечити залучення засуджених до суспільно-корисної праці з урахуванням їх працездатності та, по можливості, спеціальності.

Праця засуджених має свої функції:

— виховну (праця засуджених є одним з основних засобів їх ви-правлення і перевиховання, в ній формується їх особистість);

— економічну (засуджені працюють на себе і на суспільство, членами якого вони є);

— соціальну (створення умов для засуджених для нормального вступу в життя після звільнення);

— оздоровчу (збереження здоров'я засуджених, оскільки безді-яльність не тільки калічить людину, а й веде її до повної деградації).

Праця засуджених має свої специфічні особливості, які визнача-ються контингентом УВП, їх специфічним правовим становищем, поставленими перед УВП завданнями. Ці особливості полягають у такому:

229

1. Праця засуджених здійснюється в умовах режиму відбування покарання, а це означає, що обов'язок працювати набирає катего-ричнішої форми, знижує роль волевиявлення засудженого і посилює значення примусу в інтересах виконання кожним працездатним за-судженим цього обов'язку. Сам процес праці не передбачає кару за-судженого але в умовах праці такі елементи присутні.

2. Обмеження у сфері волевиявлення закріплюються нормами кримінально-виконавчого права.

3. Фактичні умови праці засуджених відрізняються від умов пра-ці вільних громадян.

4. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприєм-ствах ВТУ. В окремих випадках засуджені можуть залучатися до праці на підприємствах інших відомств, при умові забезпечення на-дійної їх охорони та ізоляції. Засуджені до тюремного ув'язнення працюють тільки на території тюрми (виконують тільки господарські роботи).

5. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, встановлюється Правилами внут-рішнього розпорядку виправно-трудових установ і, зокрема:

— в управліннях (відділах) Державного департаменту з питань виконання покарань;

— на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення доку-ментів, з радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів), продавцями, бухгалтерами, касирами, завідую-чими харчовими та речовими складами тощо.

6. Праця засуджених повинна бути суспільно корисною, а не беззмістовною. Взагалі, вся виробничо-господарська діяльність ви-правно-трудової установи мусить підпорядковуватися основному завданню — виправленню і перевихованню засуджених.

Праця засуджених організується у відповідності з певними прин-ципами. Це ті ідеї, що характеризують організацію праці і виража-ють особливості цієї категорії осіб. Загальними принципами є закон-ність, гуманізм, індивідуалізація праці.

Існують ще й спеціальні принципи: обов'язкова праця та право засудженого на працю, оплата праці залежно від її кількості та якос-ті, обов'язок дотримуватися дисципліни праці, охорона безпеки пра-ці і поєднання праці з професійним навчанням.

Законність. Засуджений, як співучасник трудового процесу, є суб'єктом відносин, що регулюються нормами трудового права (ви-правно-трудового). Цих норм повинні дотримуватися як засуджені, так і адміністрація установи. Вживаються заходи примусу до .тих,

230

хто не хоче працювати. Здійснюється контроль за законністю діянь — відомчий, прокурорський, громадський.

Гуманізм. У виправно-трудових установах здійснюється охоро-на трудових прав засуджених, дотримуються техніка безпеки, ви-робнича санітарія, охороняється праця жінок, матерів-годувальниць

тощо.

Індивідуалізація праці. У колоніях-поселеннях засуджені пра-цюють на посадах експедиторів, водіїв тощо. У тюрмах — лише на території тюрми.

Спеціальні принципи. Обов'язок працювати та право на одер-жання праці означає:

— кожний засуджений зобов'язаний працювати за призначен-ням адміністрації;

— адміністрація повинна кожного забезпечити роботою. Для цього організується власне