і продовольчої сировини", прийнятим Верховною Радою Ук-раїни 23 грудня 1997 р. Цим Законом визначено правові заса-ди забезпечення якості і безпеки харчових продуктів і продо-вольчої сировини для здоров'я населення. Ним регулюються відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями, постачальниками і споживачами під час розроб-ки, виробництва, ввезення на митну територію України, заку-півлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання і утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини.
Практика виробничо-господарської діяльності суб'єктів підприємництва з часу дії Закону "Про колективне сільське-
господарське підприємство" дає підстави вважати, що стосов-но таких підприємств цей Закон не став ефективним засобом правового забезпечення їх діяльності. Його правові норми не-достатньо спрямовані на забезпечення прав та інтересів підприємств у їхніх взаєминах щодо матеріально-технічного забезпечення, встановлення економічно обгрунтованих цін на сільськогосподарську продукцію, вироблювану ними, і сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, отрутохі-мікати та інші предмети постачання, без яких ці суб'єкти під-приємництва в сучасних умовах не можуть господарювати.
Цей акт визначає виробничо-господарську самостійність і правоздатність аграрного підприємства на рівні закону, а та-кож права і обов'язки членів такого підприємства, їхні право-ві гарантії, принципи самоврядування і повноваження пред-ставницьких органів. На рівні спеціальних законодавчих актів встановлено режим власності підприємств, вимоги щодо ви-робничо-господарських правомочностей підприємств як ви-робників-підприємців, щодо розподілу доходів, розширення майнових, управлінсько-контрольних, соціальних прав їхніх членів і/чи учасників.
6. Усі учасники аграрного підприємства (всіх форм влас-ності та господарювання) мають справу з використанням зем-лі та інших природних ресурсів. Правовий режим, зокрема землі як головного засобу сільськогосподарського (аграрного) виробництва, права та обов'язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання, збере-ження родючості й екологічної чистоти регулюються норма-ми Земельного кодексу України. Цей законодавчий акт є ос-новним джерелом земельного права. Однак у ньому містяться окремі правові норми, що визначають земельну правоздат-ність усіх суб'єктів аграрного підприємництва і приватних підсобних господарств. А тому певною мірою Земельний ко-декс України є також джерелом аграрного права.
Джерелами саме аграрного права є Водний кодекс України та інші закони, окремі правові норми яких регулюють вироб-ництво (в тому числі відтворення) продукції харчування тва-ринного, зокрема водного походження, розведення хутрових Диких тварин, промислове мисливство тощо.
7. Джерелами аграрного права є закони, норми яких сто-суються одночасно аграрних та інших галузей народного гос-подарства. Зокрема, Закон "Про підприємництво", прийня-
тий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. містить в собі важливий принцип виробничо-господарської діяльності — підприємництво. Цим Законом визначено загальноправові економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлено гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Цей принцип є настільки загально визначальним, що знайшов своє закріп-лення в ст. 42 Конституції України. Він також включається до аграрного законодавства. І
На всі сфери трудових правовідносин, включаючи ці від* носини в сільському господарстві, поширюються норми ЗаІ кону "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., яким визна-чено основні положення щодо здійснення конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі тру-дової діяльності та регулювання за участю відповідних дер-жавних органів відносин між власником підприємства, уста-нови і організації або уповноваженим ним органом і праців-ником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середо-вища і встановлюється єдиний порядок охорони праці в Україні.
Такі ж за своїм суспільним значенням й інші закони.
§ 3. Підзаконні акти
1. Підзаконними актами є нормативні укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Ук-раїни, накази, положення, інструкції, що приймаються Мі-ністерством агропромислового комплексу України, Держав-ним комітетом в справах земельних ресурсів, Міністерством охорони здоров'я, іншими відомствами України з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва, ви-робництва продуктів харчування і продовольства рослинного і тваринного походження та їхньої безпеки для споживачів, а також із питань охорони здоров'я працівників.
Укази Президента України видаються на розвиток чинно-го законодавства для термінового правового врегулювання питань, що мають загальнодержавне значення. Головним чи-ном укази Президента України спрямовані на: а) здійснення
Національної аграрної програми; б) проведення приватизації майна; в) прискорення земельної реформи.
Цими указами визначаються повноваження окремих мі-ністерств, комітетів та відомств як органів державного управ-ління. Так, Указом Президента від 15 листопада 1997 р. за-тверджено Положення про Міністерство агропромислового комплексу України. Воно є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політи-ки у сфері сільського господарства, садівництва, виноградар-ства, харчової, переробної та виноробної промисловості, здійснення заходів для гарантування продовольчої безпеки держави.
Зважаючи на актуальність проведення земельної реформи, Президент своїм Указом від 13 травня 1996 р. затвердив По-ложення про Державний комітет України по земельних ре-сурсах. Цей комітет є центральним органом державної вико-навчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України і входить до складу агропромислового комплексу. Держкомзем відповідає за реалізацію державної політики в галузі земель-них відносин і проведення земельної реформи.
2. Питанню реалізації земельної реформи присвячено, зокрема, Указ від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні захо-ди щодо прискорення земельної реформи у сфері сільсько-господарського виробництва", яким установлено, що прива-тизація земель у колективну і приватну власність є першочер-говим невідкладним заходом у здійсненні земельної реформи. Цим указом, зокрема, передбачено: а) передавання землі у власність колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, акціонерних товариств, у тому числі створених на базі державного сільськогосподар-ського підприємства; б) поділ земель на частки (паї) без виді-лу їх у натурі на місцевості; в) видання кожному членові ко-лективного сільськогосподарського підприємства сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай)1. Ука-зом встановлено також, що право на земельну частку (пай)
Слід, однак, зазначити, що юристами досить критично сприйнято