права впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб'єкта і об'єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична си-ла прямої дії. Такою є правова норма ст. 36 Конституції Ук-раїни, що визначає права громадян на об'єднання для досяг-нення і реалізації певних прав. Порушення цієї конституцій-ної норми має місце у випадку вчинення перепон для здій-снення такого об'єднання, зокрема в разі нескликання з вини посадових осіб (голова і правління) КСГП загальних зборів членів підприємства для вирішення питання про реорганіза-цію або ліквідацію підприємства. Співвідношення між дер-жавним правом і аграрним правом у цьому разі полягає в по-рушенні ст. 31 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Реалізація конституційної правомочності се-лян—членів підприємства перебуває у прямому зв'язку з на-явністю у галузевій нормі права відповідної санкції, що має бути застосована в разі вчинення порушення ст. 36 Конститу-ції України і ст. 31 Закону "Про колективне сільськогоспо-дарське підприємство".
3. Конституція України (ст. 13) визнає землю, її надра, ат-мосферне повітря, водні та інші природні ресурси власністю Українського народу. Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади і місцевого са-моврядування. Основний Закон країни закріпив право при-ватної власності на землю. Аграрне і земельне законодавство надає право власності на землю колективним сільськогоспо-дарським підприємствам і позбавляє цього права державні сільськогосподарські підприємства. В результаті має місце протиставлення земельних правомочностей колективного і Державного сільськогосподарського підприємства.
Стаття 56 Земельного кодексу України, прийнятого 13 бе-резня 1992 р., передбачає право громадянам України на одер-жання у власність земельних ділянок для ведення селянсько-го (фермерського) господарства; ведення особистого підсоб-ного господарства; будівництва та обслуговування жилого "Удинку і господарських будівель (присадибна ділянка);
садівництво; дачного і гаражного будівництва. Якщо відноси-ни з приводу ведення селянського (фермерського) господар-ства становлять собою предмет аграрного права, то всі інші є предметом цивільного права. Цільове призначення земельних ділянок і зміст правосуб'єктності істотно впливають на їхню правову природу і підкреслюють їхню спільність і розмежування правовідносин.
Земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб'єктності учасни-ків земельних правовідносин, процедурно-процесуальних від-носин, пов'язаних із здійсненням землевпорядкувальних ро-біт, правовий режим земель населених пунктів та інші зе-мельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Одначе організаційно-правові право-мочності суб'єктів права власності на землі сільськогосподар-ського призначення і права користування ними з боку дер-жавних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завдання-ми є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, про-дуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб'єктів землекористу-вання. Ці правомочності охоплюють собою додержання зе-мельного законодавства і належну охорону і збереження земель.
4. Цивільний кодекс України та Господарський кодекс Ук-раїни (якщо він буде прийнятий) покликані визначати і регу-лювати майнові правомочності громадян і юридичних осіб. Цю мету спрямовані досягати і норми аграрного права. Вчен-ня про статус юридичної особи і визначення норми про неї викладені в провідних галузях права (цивільному і господар-ському). В аграрному праві йдеться про специфічні право-мочності суб'єктів аграрного права, що є юридичними особа-ми. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захис-ту майнових прав селянського (фермерського) господарства відповідним галузевим правовим актом йому надано права юридичної особи.
Характерним співвідношенням цивільного права і аграр-ного права існує в процесі його реалізації інститут права влас-
ності і в першу чергу права власності колективного сільсько-господарського підприємства. Усі ті суспільні відносини власності (реалізація права володіння, права користування, права розпорядження), що складаються внутрі КСГП, у се-лянському (фермерському) господарстві спрямовані на здійс-нення внутрішньогосподарської діяльності і становлять со-бою виключно аграрноправові відносини. Зовнішні ж відно-сини власності є одночасно предметом аграрного і цивільно-го права. Саме у цій частині відносини права власності — є основою аграрно-ринкових економічних відносин.
Таким же двоєдиним співвідношенням належить розгля-дати систему аграрно-договірних зобов'язань, стороною в яких є аграрно-виробничі чи підприємницькі аграрні підпри-ємства. Цим співвідношенням слід розглядати ті договори, без яких неможлива виробничо-господарська діяльність у сільському господарстві. Саме таким договорам приділена увага в XXV розділі книги.
5. Аграрне право становлять правові норми і правові ін-ститути, покликані регламентувати цілу систему трудових від-носин між членами і конкретним колективним сільськогос-подарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднан-ням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСГП, а стосовно найманих працівників — КЗпП України. У регулю-ванні внутрішніх трудових відносин допускається застосуван-ня в порядку допоміжного (субсідіарного) засобу правила трудового законодавства України.
Звертає на себе увагу стан, що у взаєминах міжгосподар-ських будівельних і спеціалізованих виробничих підприєм-ствах та об'єднаннях трудові відносини їхніх працівників ре-гулюються нормами трудового, а не аграрного права. Ця Доцільна і прогресивна практика потребує законодавчого закріплення.
6. Правосуб'єктність аграрних підприємств та інших суб'єктів аграрного права реалізовується у своєрідному вза-ємозв'язку і співвідношенні з правоздатністю органів держав-ного управління сільським господарством — органами Мініс-терства агропромислового комплексу України, Державним комітетом України по земельних ресурсах та ін. Повноважен-ня останніх визначаються відповщйими положеннями про ці
органи, норми яких становлять галузь адміністративного пра-ва України. Державна управлінська діяльність цих органів спрямована на здійснення державного управління державни-ми сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та об'єднаннями. Державне регулювання сільським господар-ством стосовно колективних (КСГП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі селян-ських (фермерських) господарств. Державне регулювання ци-ми суб'єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку