Джерелами аграрного права є правові акти, що містять норми аграрного права як галузі, а також норми, які є в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині, де вони регулюють аграрні відносини.

Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням характеризуються як такі, що мають загальний (уніфікова-ний) і спеціальний (диференційований) зміст. Ці акти визна-чають правовий статус та правосуб'єктність усіх легальних суб'єктів аграрного підприємництва (див. схему 3).

Джерелами аграрного права України є уніфіковані й ди-ференційовані акти правотворчості державних органів. Вони регулюють аграрні ринкові відносини, встановлюють і за-кріплюють аграрну політику, сформульовану законодавчою владою. На відміну від джерел інших галузей права, джерела

аграрного права України мають такі характерні особливості: 1) уніфіковані акти аграрного законодавства — являють со-бою ядро аграрного законодавства і становлення аграрного права як самостійної та інтегрованої галузі національного права; 2) відсутність єдиного фундаторкою акта кодифікова-ного характеру (на відміну від традиційних галузей права, де таким актом є кодекси; від аграрного права Франції, Мекси-ки, Уругваю та інших країн, де основним таким актом висту-пають аграрні кодекси); 3) значущість локальних актів санк-ціонованої та делегованої правотворчості суб'єктам сіль-ськогосподарського виробництва і ринкових економічних відносин; 4) збереження рекомендаційної правотворчості; 5) використання правових норм інших галузей права, які од-ночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права (земельного, господарського, фінансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрно-го підприємництва; 6) зростання ролі міжнародних норм пра-ва та уніфікації національного аграрного законодавства щодо міжнародного права.

2. Уніфіковані акти аграрного законодавства — це юри-дична форма закріплення норм аграрного права, спрямова-них на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин, уніфікацію правового статусу і правової регламентації діяль-ності суб'єктів аграрного підприємництва усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв'язку економічні, організаційні та інші заходи, спря-мовані на реалізацію аграрної реформи, підприємництва всіх аграрних товаровиробників.

Диференційовані акти аграрного законодавства — це нор-мативно-правові акти, що розробляються з урахуванням від-мінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва.

Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є основою системи (видів) джерел аграрного права (див. схему 4).

3. Аграрне законодавство становлять закони і нормативно-правові акти, спрямовані на організаційно-управлінське за-безпечення раціонального використання земель сільськогос-подарського призначення. До нього належать акти, спрямо-вані на належну організацію ведення головних і допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва: рослинництва і

тваринництва та їхніх складових (насінництво, селекція, пле-мінна справа, бджільництво, ставкове рибальство тощо). Ни-ми є акти, які визначають нормативно-правові вимоги, спря-мовані на охорону здоров'я працівників сільського господар-ства, додержання правил техніки безпеки і виробничої саніта-рії в процесі аграрного виробництва.

Нормативно-правові положення цих актів визначають ко-ло аграрних підприємців як суб'єктів аграрних виробничих відносин. Ці акти поширюють свою чинність на діяльність усіх сільськогосподарських підприємств.

4. Різновидом джерел аграрного права слід розглядати та-кож внутрішньогосподарські локальні акти, чиє виникнення і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени і/чи учасники (акціонери) через вищі органи управ-ління самостійно закріплюють модель (правила) поведінки.

5. Роз'яснення, інформаційні листи судових органів — Ви-щого арбітражного суду, Верховного Суду України — мають важливе значення для належного правозастосування, виго-товлення таких за змістом локальних актів, що піддаються прогнозуванню судової перспективи.

6. Самостійним джерелом національного аграрного права слід також вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася (та які ратифікувала) Україна. Це, насампе-ред, Міжнародно-правові правила торгівлі, експорту та ім-порту продуктів харчування, устаткування, отрутохімікатів, машин та ін. Таким актом є, наприклад, Нью-Иоркська кон-венція 1958 р. про виконання рішень іноземних арбітражів тощо.

§ 2. Конституція України і закони — основа аграрного права

1. Конституція є основоположним законом України, який містить в собі правові норми, що лежать в основі аграрного права і аграрного законодавства. Положення Конституції Ук-раїни визначають права, свободи та обов'язки людини і гро-мадянина, що повною мірою поширюються і на селян як пра-цівників сільського господарства у всіх його формах організа-ції. Конституція визначає, закріплює і гарантує форми і види власності. Через систему правових інститутів і галузей права

вона забезпечує здійснення права^державної і/приватної влас-ності на засоби і продукцію сільськогосподарського вироб-ництва, окреслює основні правомочнострколективних і дер-жавних сільськогосподарських підприємств і громадян, які займаються сільським господарством.

Конституція України в ст. 36 визначає право громадян Ук-раїни на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод і задо-волення політичних, економічних і соціальних, культурних та інших інтересів. На підставі цієї норми права селяни та інші громадяни об'єдналися в колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки се-лян, акціонерні товариства, агрофірми та Інші форми сільсь-когосподарського виробництва та підприємництва.

Конституція України визнала землю, її надра, водні та ін-ші природні ресурси об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здій-снюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ст. 13). Встановлені в статті 13 і 14 Консти-туції земельні правомочності конкретизовано в Земельному кодексі України та земельному, аграрному, цивільному зако-нодавстві.

В Основному Законі (ст. 41) закріплено три форми влас-ності: державна, комунальна і приватна. На підставі цієї пра-вової норми здійснюється право повного господарського ві-дання державними сільськогосподарськими підприємствами.

Безпосереднє відношення до усіх форм організації сіль-ськогосподарського виробництва має ст.