3.2. Однопалатні і двопалатні парламенти. Проблеми формування

двохпалатних парламентів.

Парламент є представницьким органом держави. У різних країнах він має різні назви: Національна Асамблея (Франція),Всекитайські Збори народних народних представників(Китай), Верховна Рада (Україна), Бундестаг (Німеччина), Ріксдаг (Швеція), Сторінг ( Норвегія), Едускунд (Фінляндія), Фолькетінг (Данія), Альтінг (Ісландія), Сейм (Польща), Скупщина ( Югославія), Меджліс (Туреччина), Кнессет ( Ізраїль).

За кількістю членів парламент Китаю є найбільшим (300 осіб), а парламент Ліхтенштейну (Законодавча асамблея) -найменша (15 осіб).

Парламенти відіграють важливу роль в управлінні країною; у формуванні її державної політики. Щоб виконувати такі важливі функції, сам парламент повинен бути дієздатним і раціонально організованим, а саме:

1. Бути налаштованим до ефективного функціонування, уникнення внутрішніх конфліктів і чіткого дотримання власного регламенту;

2. Володіти всебічною інформацією про стан справ у державі на тому ж рівні, що й виконавча влада, яка має у своєму розпорядженні величезну інфраструктуру. Такої інфраструктури парламент мати не може, тому, очевидно, він повинен отримувати інформацію не тільки від своіх служб, а й безпосередньо від виконавчої влади.

3. Мати допоміжні структури, які б забезпечували постійні комітети та парламентарів аналітичними матеріалами з різних проблем державного будівництва, політики, економіки, культури, освіти, науки, охорони здоров’я і нових технологій.

Парламенти країн світу є однопалатними або двопалатними. За конституцією Південно-Африканської Республіки від 1983 року в цій країні діяв трьохпалатний парламент. Палата зборів, Палата представників і Палата делегатів.

За Конституцією 1996 року тут встановлено двопалатний парламент, що складається з Національних зборів і Національної ради провінцій. У деяких країнах до парламенту входять глави держав. Так, у Великій Британії до парламенту належить Палата лордів, Палата громад і королева.У Німеччині за Конституцією Бундесрат не входить до парламенту, але без нього законодавча функція парламенту неможлива. У Туркменістані, крім парламенту (Меджліс), діє вищий представницький орган (Халк маслахати), до якого входять депутати Меджлісу, президент і члени Кабінету Міністрів.

Однопалатний парламент є природнім для унітарних держав, а двопалатний парламент- для федеративних держав. Важається, що верхня палата ( або Сенат) представляє інтереси суб”єктів федерації. Проте є також унітарні держави з двопалатними парламентами. У них верхня палата традиційно є поміркованою і стримує революційні рішення нижньої палати ( Палата представників).

Однопалатних систем приблизно у два рази більше ніж двопалатних. У одній із робіт наведено 55 країн з однопалатними парламентами і 28 країн з двопалатними. Вважається що однопалатна система забезпечує швидке здійснення законодавчого процесу і є більш ефективною.

Однопалатний парламент зберігає принцип неподільності верховної влади народу, тому що при всіх застереженнях верхньої палати. До явних переваг однопалатної систем можна віднести наступні риси:

тільки в однопалатних парламентах реалізується основний демократичний принцип представництва, в основі якого лежить загальне виборче право;

механізм призначення замість обрання законодавців до верховної палати підриває принцип демократичного представництва, перешкоджає можливості встановлення рівноваги у стосунках між законодавчою і виконавчою гілками влади;

однопалатна система зміцнює ідеологію унітарної держави, не створює умов для штучного поділу держави на територіальні утворення за географічною ознакою;

однопалатна система є більш доцільною також і з фінансової точки зору.

Двопалатна система федеративної держави вперше постала у 1787 році, коли було досягнуто компромісу між великими та малими штатами США і закріплено його на Конституційному конвенті у Філадельфії. Кожен штат, незалежно від чисельності свого населення, отримав рівне представництво у верхній палаті і пропорційне до кількості населення представництво у нижній палаті.

З того часу подібна форма двопалатного представництва з’явилась у федеративних системах Австрія, Німеччина, Індія та Іспанія, змінили цей принцип таким чином, що різні суб’єкти федерації залежно від свого статусу та кількості населення мають певне (але не рівне) представництво у верхній палаті.

Як зазначалося вище, головною перевагою запровадження другої палати є структура подвійного представництва – тобто у законодавчому процесі можуть бути одночасно представлені як держава в цілому, так і окремі її території або регіони. Для федеративних держав це має позитивні наслідки.

Позитивні риси двопалатної системи:

верхня палата сприяє розширенню представництва;

двопалатний парламент краще враховує соціальні, культурні, економічні інтереси населення різних регіонів;

професійний досвід верхньої палати є засобом підвищення якості законів, адже термін роботи її членів зазвичай значно перевищує термін роботи членів нижньої палати;

запровадження двопалатної системи сприяє прийняттю більш ефективних рішень державної політики, тому що розбіжності між палатами згладжуються в процесі переговорів;

двопалатна система підсилює основний принцип сучасної демократії – принцип розподілу влад – через контроль однієї палати іншою.

Це сприяє прийняттю парламентом більш стабільних політичних рішень, зменшенню конфліктів між гілками влади, тому що розбіжності між палатами вирішуються в процесі переговорів.

Негативні риси двопалатної системи:

верхня палата здебільшого зменшує ефективність роботи на д законопроектами. Наявність верхньої палати викликає необхідність постійного узгодження рішень між палатами;

верхня палата не тільки сповільнює законодавчий процес, а й ускладнює внесення до законопроектів радикальних змін у майбутньому;

двопалатна система ускладнює процес прийняття принципових, реформаторських рішень;

розподіл повноважень між палатами вимагає значних компромісних рішень, які, особливо, на першому етапі здаються непереборними;

різний статус членів