двопалатна система створює додаткові труднощі при організації апаратів палат;

введення двопалатної системи може розглядатися, як примусове запровадження федералістської структури в унітарній державі.

Часто депутати верхньої і нижньої палат обираються за різними правилами. Однопалатні парламенти, як і нижні палати двопалатних парламентів, а в деяких країнах і верхні палати формуються на основі прямих виборів.

Проте, у багатьох країнах верхні палати формуються шляхом непрямих виборів. Депутатів до верхньої палати можуть обиратися спеціальні колегії з представників органів самоврядування. У Словенії існує навіть своєрідне куріальне представництво при виборах до верхньої палати. Там обирають по чотири радники від підприємців, фермерів, представників малого бізнесу, шість – від громадських об’єднань і 22 від територій (всього 40 радників).

В Італії, наприклад, вибори в Палату депутатів (630 депутатів) проводяться по багатомандатних округах за постійними списками. Для розподілу неврахованих голосів (залишків) утворюється єдиний загальнонаціональний округ.

Вибори в Сенат (315 сенаторів) проводиться по одномандатних виборчих округах в рамках однієї області. Перемогу отримує той кандидат, який набирає 65 % голосів. У Сенаті має місце також по життєве членство: сенаторами стають колишні президенти, а також видатні громадські діячі, діячі науки і культури, яких призначає президент.

Як правило, депутати різних палат обираються на різні терміни. Так, у США депутати Палати представників обираються на два роки, а Сенату – на шість, тільки не всі разом. Третина сенаторів обирається через кожні два роки.

В умовах функціонування двопалатного парламенту неабиякої ваги набуває правове регулювання строку повноважень членів верхньої палати парламенту та система її оновлення (ротації). Тому при запровадженні двопалатного парламенту в Україні ці питання також мають бути вирішені.

У світовій державній практиці є різні варіанти тривалості повноважень членів верхньої палати парламенту – від статусу довічного парламентарія (члени Палати лордів у Великій Британії) до чотирирічного терміну (Нідерланди, Польща).

Проте загальною тенденцією тут є надання національним конституційним правом більш тривалого строку повноважень для членів верхньої палати, аніж для депутатів нижньої палати: іноді ці строки є однаковими, проте ніколи депутати нижньої палати не мають права зберігати свій мандат довше, аніж депутати верхньої палати.

Обґрунтування більш тривалого терміну повноважень верхньої палати має історичні корені. Свого часу один із авторів Конституції США видатний конституціоналіст Дж. Медісон навів на користь такого рішення досить ґрунтовні аргументи, які й досі заслуговують на увагу. На його думку сенат має стати засобом, який “лікуватиме” законодавчу владу від її схильності “піддаватися несподіваним спалахам бурхливих почуттів” і приймати непродумані й згубні рішення під впливом “верховодів заколоту”. З огляду на це влада і репутація сенату має підтримуватися тривалим строком повноважень сенаторів11 Федералист. Политическое эссе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея. – М.: Прогресс-Литера, 194 г. – с. 441..

Сенат має формуватися з людей, добре обізнаних із завданнями та принципами законодавства, він має бути органом, який забезпечує стабільність законодавчих рішень. Тим часом кожні нові вибори значно оновлюють склад парламентаріїв, а “із зміною складу неодмінно відбувається зміна у думках, а зміна думок спричиняє зміну засобів правління. Але безперервна зміна одних засобів іншими, нехай навіть і найкращими, несумісна з будь-якими правилами здорового глузду і не дає ніякої надії на успіх”.

Орган державної влади не може користуватися повагою народу, якщо він “не має в собі хоча б деякою мірою належного порядку і стабільності”. Тому вибори сенаторів не можуть проводитись надто часто, а строк їх повноважень відповідно має бути тривалішим, аніж строк мандата депутата нижньої палати.

На чолі палати стоїть голова, який у англомовних країнах називається спікером. Він проводить засідання і має одного або двох заступників. Голова парламенту або палати обирається депутатами, а в деяких країнах призначається монархом на весь строк або його частину.

“У Франції голова Національної Асамблеї обирається на весь термін повноважень законодавчого органу, тобто на 5 років, а голова Сенату – після кожного його оновлення, тобто через кожні три роки”11 Керимов А. Д. Парламентское право Франции. – М.: Норма, 1998. – 86 с.. У США, наприклад, головою сенату є віце-президент, а для ведення засідань Сенат обирає тимчасового голову.

В багатьох країнах голова утримується від голосування, не бере участі у дебатах, призупиняє членство у партії. В інших країнах, наприклад у конгресі США, він, навпаки, представляє партійну більшість.

В багатьох країнах парламентом або палатою парламенту керує колегіальний орган (президія, правління, бюро). Це, як правило, мало чисельний орган, але є країни, де він дуже громіздкий: в Італії – 16 (у кожній з двох палат), у Франції – 38/22 у Національній Асамблеї (голова, 6 заступників, 3 квестори, 12 секретарів) і 16 у Сенаті (голова, 4 заступники, 3 квестори, 8 секретарів).

Колегіальні органи є робочими органами палат і не мають права приймати будь-які рішення замість палати як під час сесії, так і під час канікул. Вони мають всі повноваження для керівництва обговореннями у палаті, для організації роботи всіх служб.

Крім колегіальних

Органів деякі парламенти формують спеціальні органи для підготовки порядку денного сесії: конференція голів (Бельгія), рада старійшин (ФРН).

Організаційну роботу палат і постійних комітетів забезпечують адміністративні служби. Обслуговуючий персонал комітетів складається з службовців – фахівців та секретарів.

Аналіз сучасної державотворчої практики різних країн дозволяє зробити висновок про те, що строк повноважень депутатів – членів верховної палати має бути