Як відомо, у країнах розвинутої демократії існують два варіанти оновлення складу виборних верхніх палат парламенту: це повна ротація з переобиранням усіх членів палати або часткова ротація, коли на чергових виборах переобирається лише частина (як правило, третина чи половина) складу палати.

3.3. Внутрішня структура палат парламенту.

Характеристика парламентів передбачає детальний розгляд структури їхніх палат. Найважливішими елементами цієї структури є парламентські фракції, керівні органи і комісії (комітети). Усі вони своєю діяльністю забезпечують функціонування представницького органу та реалізацію його завдань.

Парламентські фракції (групи, клуби) утворюються за принципом належності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, репрезентованої у представницькому органі. Угрупування депутатів за іншими принципами звичайно забороняються, хоч існують країни, де, крім фракцій, у парламентах функціонують об’єднання депутатів на основі спільних професійних інтересів, регіональної належності...

Парламентські фракції звичайно формуються з членів однієї політичної партії, хоч у ряді розвинутих країн існує практика утворення спільних фракцій з представників кількох партій, що проводять єдину або близьку лінію в політиці.

У деяких країнах (Австрія, Італія) створюють так звані змішані фракції, до складу яких входять депутати, які не є членами будь-якої партії або які не побажали стати членами фракцій, що утворилися на партійній основі.

Фракції мають свою внутрішню організацію. Вони звичайно утворюють керівні органи. Для розв’язання питання поточної парламентської роботи фракції у своєму складі формують так звані робочі групи, які, зокрема, вивчають ті питання, що є предметом окремих законопроектів з порядку денного. Робочі групи мають тимчасовий характер і діють до розв’язання відповідних питань. Фракції орієнтуються на рекомендації робочих груп, до складу яких призначають найбільш компетентних депутатів.

Фракції виконують суттєву роль у підготовці і прийнятті практично всіх парламентських рішень. Від них залежать зміст порядку денного роботи палати, хід законодавчого процесу, ініціативи щодо контролю за урядом тощо.

Фракції беруть активну участь у формуванні інших парламентських структур – постійних і спеціальних комісій (комітетів), а також керівних органів палат.

У країнах із змішаною республіканською і парламентарними і формами правління в тих випадках, коли жодна з партій не завоювала більшості місць у представницькому органі, фракції відіграють вагому, а нерідко і вирішальну роль у формуванні уряду. Через фракції політичні партії впливають на уряд, якщо вважають, що дії останнього суперечать їхнім настановам.

Проте не всі фракції володіють такими можливостями в повному обсязі. Зазначені можливості притаманні правлячим партіям. Більш-менш реально реалізувати свої політичні настанови можуть фракції великих партій. Що ж стосується інших партій, то вплив їхніх фракцій на роботу в парламенті і урядів визначається лише тим, наскільки їхні вимоги і пропозиції відповідають загальному курсу домінуючих політичних сил.

Питання організації та діяльності парламентських фракцій вирішується в ряді новітніх конституцій. Існування фракцій визначається конституціями Болгарії, Греції, Данії, Естонії, Іспанії, Італії, Румунії, Словенії, Швеції та Югославії.

При цьому звичайно йдеться про пропорційне представництво фракцій у парламентських структурах. У Конституції Португалії ці питання регламентуються докладніше. Вона містить ст. 183 „Парламентські групи”, де визначено головні напрями їхньої діяльності і права”11 Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран. – 2-е изд. – М.: Юристь, 2000. – 248 с.. У Швейцарії питання організації і діяльності парламентських фракцій врегульовано у спеціальному законі. У більшості країн відповідне регулювання здійснюється на основі парламентських регламентів.

Іноді в нормах конституційного права взагалі не згадується про фракції, що, однак, не заперечує їх. Нині фракції є невід’ємним елементом парламентської структури практично в усіх країнах з демократичними політичними режимами.

У більшості випадків визначається мінімальна кількість депутатів, яка є достатньою для створення фракцій. Цей мінімум в різних країнах не однаковий і певною мірою залежить від чисельного складу самих палат. У ФРН створення фракції можливе за умови, якщо вона нараховує не менше 5 % загальної кількості членів бундестагу. Разом з тим, у деяких країнах для утворення фракції вважається за достатнє саме існування будь-якої за чисельністю групи депутатів за умов визнання ними своєї спільної партійної належності.

Значні особливості характеризують партійну організацію парламентів англомовних країн. У США кожна з політичних партій у палатах конгресу також має свої фракції. Вони слабо пов’язані з іншими структурами поза конгресом і в питаннях своєї діяльності повністю самостійні. Фракції тут – не формалізований конституцією елемент парламентської структури, що ні в якому разі не заважає відповідній партійно-політичній активності.

Щодо внутрішньої організації, фракції у конгресі США є досить цікавими об’єднаннями. Закриті збори членів партії в кожній з палат називаються кокусом (у демократів) або конференцією (у республіканців). Ці збори проводяться на початку кожної сесії для обговорення політичних та організаційних питань.

Вони узгоджують кандидатури на різні парламентські посади і, насамперед, на заміщення місць у постійних комітетах палат конгресу. Палати лише формально затверджують пропоновані кандидатури. Рішення кокусів або конференцій мають обов’язковий характер, хоча парламентарії можуть відступати від них, коли зміст цих рішень прямо суперечить їхнім передвиборним заявам.

Слід також вказати на існування так званих рульових комітетів. Фактично вони виконують роль колегіальних керівних органів фракцій. До кожного з рульових комітетів входять лідер партії в палаті, голова кокусу (конференції), а також організатори, що займаються питаннями партійної дисципліни в палаті.

Звичайно до їхнього складу входять і члени ряду важливих постійних