Складення і затвердження бюджету є копіткою справою, що пов’язана з вирішенням питань раціональності розподілу бюджетних коштів за категоріями видатків та між регіональними бюджетами. В умовах дефіциту ресурсів і розмаїття цілей політичних діячів, задіяних в процесі прийняття державного бюджету важко досягти оптимальності розподілу грошей між відомствами, установами, регіонами тощо.

Державний бюджет складається у відповідності до бюджетної системи країни, системи оподаткування, рівня податків і зборів, засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, порядку утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, а також порядку випуску та обігу державних цінних паперів.

Організація державних надходжень і видатків через бюджет надає можливість парламенту здійснювати постійний контроль діяльності уряду.

5. Внутрішньополітичні функції.

Внутрішньополітичні функції парламенту визначаються Конституцією держави. Вони обумовлюються тими повноваженнями парламенту, які надаються йому для забезпечення політичних, економічних, соціальних, культурних і екологічних прав громадян.

6. Зовнішньополітичні функції парламенту.

Парламент може мати суттєвий вплив на ведення міжнародних справ країною. В обсяг його повноважень входить визначення основних засад зовнішньої політики.

Однак парламенти непридатні для ведення повсякденної роботи у сфері міжнародних відносин, для цього відповідні повноваження надаються спеціальним державним установам виконавчої гілки влади (наприклад, Міністерству закордонних справ).

Виконавча влада відповідає за ведення міжнародних справ, бо навіть прогнозований перебіг подій на міжнародній арені потребує негайної реакції. Міжнародні переговори, як правило, потребують фахівців – дипломатів і конфіденційного обговорення.

Парламент у такому режимі діяти не може. Проте він слідкує за діями уряду на міжнародній арені, може обговорювати політику і дії уряду, і навіть ініціювати свої власні розслідування з приводу міжнародних проблем.

До повноважень парламентів належить також ратифікація міжнародних договорів. У більшості країн з двопалатними парламентами договори затверджуються на засіданнях нижньої палати.

Ратифікація міжнародних договорів, як правило здійснюється простою більшістю голосів. Однак є й винятки. Наприклад, Сенат США, який має особливо великі повноваження у сфері ратифікації міжнародних договорів, кожний договір, укладений президентом, повинен схвалити більшістю у дві третини голосів. Так, після Першої світової війни Сенат не ратифікував Версальський договір.

Ратифіковані міжнародні договори іноді вимагають внесення змін у діюче законодавство. Тому при розгляді таких договорів парламенти перш за все аналізують їх на відповідність конституції і діючому законодавству. При невідповідності конституційним нормам договір не може бути ратифікованим, що й мало місце при розгляді Версальського договору Сенатом Конгресу США.

Більшість парламентів створює комітети з закордонних справ, а в країнах з двопалатними парламентами такі комітети створюються здебільшого кожною з палат. Ці комітети можуть провадити розслідування міжнародних і відомчих проблем, а також викликати міністерств і підлеглих їм посадових осіб для свідчень.

Більшість конституцій країн розвинутої демократії надають урядові права оголошувати надзвичайний стан. В умовах надзвичайного стану уряд повинен мати можливості діяти швидко без узгодження своїх дій з парламентом.

В деяких країнах, наприклад, Австрії, Мальті, Мексиці і США, право оголошувати війну належить тільки законодавчому органові. Однак це положення в деяких з вищезазначених країн можна процедурно обійти. Так, США вели корейську і в’єтнамську війну без їх оголошення Конгресом. Внаслідок цього в 1973 році Конгрес прийняв Закон про військові повноваження, який надав Конгресу більших можливостей у сфері контролю за відправленням військ за кордон11 Законодавство США щодо діяльності парламенту. Учб. посібник 1993 р. – 287 с..

Основа зовнішніх політико-правових відносин України закладена у Декларації про державний суверенітет України, якою проголошено рівноправність у зовнішніх зносинах і намір стати нейтральною позаблоковою державою, яка безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі і європейських структурах та визнає пріоритет загальноприйнятих норм міжнародного права.

Ускладнені і ратифіковані Верховною Радою міжнародні договори становлять невід’ємну частину законодавства України.

Верховна Рада України плідно співпрацює з міжнародними організаціями, такими як Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Парламентською Асамблеєю Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС), Міжпарламентською Асамблеєю країн Співдружності Незалежних держав (МПА) тощо.

Розділ ІV.

Правові проблеми розвитку парламентаризму в Україні на сучасному етапі.

4.1. Загальна характеристика компетенції Верховної Ради України. Проблеми урегулювання діяльності.

Хоча у конституціях та законодавчих актах різних країн частіше використовується поняття норми про “конкретні повноваження парламенту чи його палат”, проте, як правило, у цих правових актах можна знайти й положення, які (нехай і неповно) фіксують функціональне призначення парламенту.

В українській Конституції такою нормою є норма ст. 75, яка, називаючи Верховну Раду України “єдиним органом законодавчої влади”, тим самим визначає її основну функцію. Оскільки поділ влади, який сьогодні є наріжним каменем устрою будь-якої демократичної держави, як правило, здійснюється за функціональною ознакою, то цілком природно, що юридична наука приділяє значну увагу вивченню діяльності парламенту з точки зору його функцій. Під функціями парламенту за аналогією з функціями всієї держави чи будь-якого державного органу розуміються основні напрями діяльності парламенту, в яких виражаються його сутність, завдання і цілі.

Положення законодавчих актів не завжди чітко розмежовують функції і повноваження парламенту. Іноді відповідні конституційні приписи є настільки загальними, що сприймаються як визначення функцій, для здійснення яких парламент повинен мати повноваження навіть у тому випадку, якщо вони не окреслені виразно у тексті Конституції.

Конституційні положення, які визначають функції та повноваження парламенту, тим самим окреслюють його компетенцію, яку деякі дослідники характеризують, і цілком правильно, як сукупність функцій парламенту та повноважень, необхідних для їх виконання11 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – Т. 1-2. Общая часть. – 2-е