Курсова робота на тему:

“Неповнолітні як суб’єкт кримінально-правових відносин”

План

Вступ................................................................................................................. 3-4

Розділ І. Неповнолітні у кримінально-правових відносинах: історія та світовий досвід................................................................................. 5-7

Розділ ІІ. Особливий статус неповнолітніх у кримінально-правових відносинах………………………………………………………... 8-15

Розділ ІІІ. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх…………………………………………………… 16-34

3.1 Притягнення до кримінальної відповідальності………………. 16-17

3.2 Призначення покарання та його види………………………….. 18-23

3.3 Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання та його відбування………………………………………………………. 24-23

3.4 Погашення і зняття судимості………………………………….. 34

Висновки………………………………………………………………….. 35-36

Список використаних джерел…………………………………………… 37-39

Вступ

Загалом неповнолітніми вважаються особи віком 14-18 років. Коли ж мова іде про кримінальну відповідальність і покарання, то до уваги беруться, насамперед, ті неповнолітні, які досягли віку кримінальної відповідальності і можуть бути суб’єктом злочину. Тобто це осудні особи, які досягли 16-річного віку, а у ряді випадків – 14-річного, яким не виповнилося 18 років.

Зважаючи на біологічні, психологічні і соціальні особливості неповнолітніх, кримінальне право та законодавство сприяють максимальній кримінально-правовій охороні їх та врахуванню відповідних особливостей у кримінально-правових відносинах. Проте у зв’язку із ігноруванням прогресивних досягненні напрацювань у галузі теорії кримінального права національним кримінальним законодавством, невикористанням ним норм міжнародного права, а також деякими неузгодженостями поглядів у кримінальному праві, колізіями у Загальній та Особливій частинах КК України, проблемами на практиці, залишається безліч нерозв’язаних питань у сфері кримінально-правових відносин, що стосуються неповнолітніх.

Тому метою курсової роботи стало визначення статусу неповнолітніх у відповідних відносинах, а також виявлення основних досягнень та опущень у цій сфері щодо національного та світового досвіду з екскурсом у історію питання кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Відповідно до поставленої мети завданнями курсової роботи є:

визначення основних тенденцій у світовій практиці та історії права України щодо неповнолітніх у кримінально-правових відносинах;

визначення місця неповнолітніх серед елементів складу злочину;

аналіз напрацювань щодо віку кримінальної відповідальності;

врахування особливостей, визначених кримінальним законодавством при вирішенні питань щодо кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх;

визначення проблем практичної реалізації діючих нормативних положень, а також співвідношення теорії кримінального права та законодавства, його внутрішньої узгодженості у відповідній сфері;

розробка рекомендацій і пропозицій з вирішення вище зазначених проблем.

Відповідно до поставлених завдань визначена структура роботи, яка складається із вступу, висновків і трьох розділів, обсягом 39 сторінок та списку 30 джерел.

Розділ І. Неповнолітні у кримінально-правових відносинах: історія та світовий досвід

Згідно і Декларацією про права дитини дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування [1, с. 38]. Особливо це стосується дітей ,які потрапили у сферу злочинності. Оскільки, на жаль, рівень криміналізації у підлітковому середовищі залишається високим [2, с. 13]. З огляду на це виникає необхідність у вироблені спеціального підходу при вирішенні питань щодо притягнення і звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Виходячи із вище зазначеного, КК України від 5 квітня 2001 року у розділі XV і визначив особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Проте відповідний інститут кримінального права пройшов довгий історичний шлях у своєму становленні. Починаючи із XVII ст., коли згідно із Соборним Уложенієм 1649 р. до кримінальної відповідальності притягалися особи при досягненні 7-літнього віку і при цьому до них можна було застосувати страту за такий вид злочину, як убивство. У 1966 році це положення було скасовано, відповідно і страта перестала застосовуватися до цих осіб. З цього часу за звичаєм суб’єктом злочину могла бути особа будь-якого стану, яка досягла 16- річного віку. Від цього періоду і аж до 1832 року, коли був прийнятий Свод законів, про відповідну категорію осіб у кримінально-правових відносинах законодавство не згадувало. Свод законів передбачив, що вік кримінальної відповідальності наставав з 10-річного віку. Він розглядав “малолітство” і неповноліття як обставини, які пом’якшували відповідальність і суворість покарання.

Уложення 1845 р. відтворено положення Своду законів у частині, що стосувалась малолітніх і неповнолітніх. При цьому необхідно згадати, що у 1824 році було передбачено звільнення від тілесних покарань студентів.

За Уложенням о покараннях кримінальних і виправних 1885 р. вважалися невинними діяння і відповідно не підлягали кримінальній відповідальності малолітні, тобто це ті випадки, коли підсудний не мав можливості у повній мірі усвідомлювати насідки вчиненого ним діяння. Також передбачалось, що діти до 7 років не підлягають кримінальній відповідальності, а покаранню – підлітки до 17-ти років. Так, до прикладу, за таких випадків смертна кара замінювалась на ув’язнення від 8 до 12 років. Також пом’якшувалось покарання особам від 17 до 21 року. У цьому разі смертна кара замінювалась на безстрокову каторгу – каторга до 15 років.

Уложення 1903 р. визначало, що суб’єктом злочину могли бути тільки особи, при досягненні 10-річного віку, оскільки до відповідного віку особа не могла у повному обсязі усвідомлювати вчинене нею протиправне діяння. Декретом РНК РСФСР 14 січня 1918 р. “Про комісії для неповнолітніх кримінальна відповідальність в судовому порядку передбачалась лише з 17-річного віку”.

КК УСРР 1922 р. передбачав необхідність врахування при визначенні міри покарання усвідомленості особою шкоди, яка спричинена злочином. Звідси до осіб, які не досягли 18-річного віку розстріл не застосовувався.

Закон від 7 квітня 1935 р. знизив мінімальний вік кримінальної відповідальності неповнолітніх і встановив, що, починаючи з 12 років, особи, викриті у вчиненні крадіжки, заподіянні насильства і тілесних ушкоджень, вбивстві чи замаху на вбивство, підлягають притягненню до суду із застосуванням усіх установлених законом мір кримінального покарання [3, с. 315].

Із прийняттям