28 грудня 1960 р. КК УРСР, який набрав чинності із 1 квітня 1961 р. вік кримінальної відповідальності було підвищено до 16 років. Лише за тяжкі злочини до кримінальної відповідальності винних притягали з 14 років. Коли ж суд визнавав, що виправлення особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, можливе без застосування кримінального покарання він міг застосувати до такої особи примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням. При наявності відповідних умов передбачалось направлення неповнолітнього до комісії в справах неповнолітніх для розгляду питання про застосування до нього примусових заходів виховного характеру, які були наступними: передача винного під нагляд батькам або особам, які їх замінюють; передача винного під нагляд громадської організації чи колективу трудящих за їх згодою, а також окремим громадянам на їх просьбу; направлення винного до спеціальної лікувально-виховної чи виховної установи для дітей і підлітків. Згідно ч.2 ст.24 не могли бути засуджені до смертної кари особи, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку. Ч.2ст.25 визначала, що при призначенні покарання особі, яка не досягла на момент вчинення злочину 18-річного віку, строк позбавлення волі не міг перевищувати 10 років. Неповнолітні відбували покарання у трудових колоніях для неповнолітніх. [4,532-533,537].
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 15 лютого 1977р. у кримінальне законодавство було введено новий інститут – відстрочка виконання вироку щодо неповнолітніх засуджених.
Із прийняттям КК України від 5 квітня 2001 року установлено загальний вік кримінальної відповідальності з 16 років. З 14 років передбачена кримінальна відповідальність за 47 складів злочину. Окремим XV розділом визначені особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.
Що ж стосується світового досвіду, то кожна країна до вирішення питання про кримінальну відповідальність неповнолітніх підходить по-своєму. При цьому проф. П.Л.Фріс звернув увагу на те, що вік кримінальної відповідальності встановлюється у різних країнах так, що з півдня земної кулі на північ він підвищується. Так, до прикладу, досить низькі його межі в Єгипті, Іраку, Лівані і ряді інших країн північної Африки і Близького Сходу – 7 років [5,68]. А от уже в Данії, Фінляндії, Швеції – 15 років.
Досить цікавим є кримінальне законодавство, яке стосується неповнолітніх у Великобританії. Насамперед, потрібно відзначити, що ця країна не є однорідною. Законодавство Шотландії та Ірландії відрізняється від кримінального законодавства Англії та Уелсу. Що стосується двох останніх, то Закон про кримінальну юстицію 1982р. передбачає вік суб’єкта злочину – 10 років. Але найцікавішим є диференційованість застосування до особи заходів державного примучу. Міри покарання мають градацію щодо суб’єкта, який несе відповідальність. Вони поділяються на три групи:
Заходи впливу застосовуються до особи, вік якої від 10 до 17 років, відповідно до принципу parents patria. Останній містить положення, згідно з яким завдання суду – не покарати винного неповнолітнього, а повернути його суспільству, провести соціальну реабілітацію останнього;
У віці від 17 до 21 року застосовуються різні заходи кримінально-правового впливу, в тому числі і покарання, за винятком тюремного;
Після виповнення 21 року до особи можливе застосування всіх видів покарання, в тому числі і тюремного [6,697].
Що ж стосується такої країни як ФРН, то питання кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх регламентується Законом про суд для молоді у редакції від 1974 року. Цей закон встановив 3 категорії неповнолітніх: 14-16 років (Jugendliche), 16-18 років (Heranwachsende), від 18 до 21 року (Erwachsene). При цьому даний закон передбачає, у §105-112: якщо буде встановлено, що під час вчинення правопорушення особа віком 18-20 років за своїм розумовим і моральним розвитком відповідала віковій групі 14-18 років або правопорушення за своїм характером є типово молодіжним, то цей закон застосовується до відповідної категорії, як до "Jugendliche". Суди у справах неповнолітніх можуть застосовувати наступні виховні заходи: вказівка (рекомендація) щодо способу життя (у даному випадку мається на увазі фіксація певного місця проживання: наприклад, направлення на виховання у рекомендовану сім’ю чи виховний заклад); зобов’язання виконати певну роботу, відвідувати певний навчальний заклад; виховний нагляд; направлення в лікувально-виховний заклад; виправне виховання; осуд; накладення виконання особливих вимог; юнацький арешт.
У Франції питання кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх регулюється Ордонансом 1945р. у редакції від 5 липня 1974р. Особливістю цього законодавства є те, що до неповнолітніх віком 13 років і більше не застосовуються такі заходи, як направлення до закладів соціальної реабілітації та до інтернатів для правопорушників, незважаючи на те, що суб’єктом злочину тут є особи, які досягли 13-річного віку.
У Польщі із її Кримінальним кодексом відповідальності підлягають особи 15-річного віку. До неповнолітніх і осіб молодого віку застосовуються наступні покарання: грошовий штраф; обмеження волі і позбавлення волі; а також виховні заходи і лікування. Що ж стосується розмірів покарання, то згідно §3 ст.10 КК воно не повинно перевищувати 2/3 верхньої межі санкції передбаченої законом за злочин, а також суд може застосовувати надзвичайне пом’якшення покарання: призначення покарання нижче нижчої межі санкції або покарання більш м’якого виду.
Отож розглянувши світовий досвід та історію становлення інституту кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, можемо зробити висновок, що кримінальне право і законодавство іноземних країн – це дзеркало для подальшої розробки і вдосконалення Українського національного кримінального права та законодавства по питаннях неповнолітніх, які є суб’єктами злочину, а також осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.
Розділ ІІ. Особливий статус неповнолітніх у кримінально-правових відносинах.
Правовідносини – це врегульовані