Отож, вважаємо, що питання зменшення віку кримінальної відповідальності у порівнянні з КК України є недоцільними. Малолітні особи (особи у віці до 14 років), зважаючи на ст.22 КК України, не можуть бути суб’єктами злочину і не підлягають кримінальній відповідальності, виходячи з їх психологічної, фізіологічної та соціальної незрілості. Проте відповідне твердження зазнає порушень на практиці і джерелом цього послужило кримінально-процесуальне законодавство, а саме зміни, які внесені до нього 23 грудня 1993 року. Згідно з якими передбачено порушення кримінальної справи за фактом вчинення суспільно-небезпечного діяння особою, починаючи з 11 років і до досягнення віку кримінальної відповідальності. Деякі вчені вважають, що ця норма закріплена з тим, щоб з’ясувати чи не було вчинено злочину, передбаченого ст.304 КК України про втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, а також з метою встановлення матеріальної шкоди, її розміру та з’ясувати, чи не виступає неповнолітній прикриттям дорослого, який вчинив злочин [11,c.93]. Необхідно згадати, що ч.5 ст.7-3 КПК України передбачає: якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці до 14 років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке кримінальним кодексом України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад 5 років, необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Хіба ж поміщення у приймальник-розподільник не є покаранням? Але ж відповідна особа не може бути суб’єктом злочину і підлягати кримінальній відповідальності. По суті, суд приймає відповідне рішення при відсутності однієї із ознак такого елементу складу злочину як суб’єкт. Незважаючи на те, що на міжнародному рівні Пекінські правила "Мінімальні стандартні правила, які стосуються здійснення правосуддя, по відношенні до неповнолітніх" (1985р.) передбачили пр.4.1., що у правових системах, в яких визнається поняття віку кримінальної відповідальності для неповнолітніх, нижня межа такого віку не повинна встановлюватися на дуже низькому віковому рівні, враховуючи аспекти емоційної, духовної, інтелектуальної зрілості. Якщо вік кримінальної відповідальності дуже низький, або взагалі не встановлений, то поняття відповідальності стає безглуздим. Вік повинен встановлюватися відповідно до індивідуальних особливостей чи сприймання і розуміння. Тому, на нашу думку, відповідна норма КПК України вступила у суперечність не тільки з КК України, але й з міжнародними стандартами. Насамперед, тому, що покарання може бути реальним і доцільним лише з 14-літнього віку [9,c.75]. Цієї точки зори притримуються навіть деякі із тих учених, які виступають за зниження нижньої межі віку кримінальної відповідальності. Крім того, слід згадати і про ті випадки, існують і випадки, коли особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності, у зв’язку із своєю розумовою відсталістю, не пов’язаною з психічним розладом, не може у повній мірі розуміти свої вчинки та керувати ними. Зважаючи на це, обов’язково повинен бути встановлений рівень розумової відсталості такої особи. У такому разі ч. 3 ст. 433 КПК України передбачає проведення експертизи спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра. За таких умов ст. 20 КК Російської Федерації передбачає звільнення від кримінальної відповідальності. А КК НДР у ст. 66 ще у 1968 р. передбачав, що здатність неповнолітнього бути винним повинна встановлюватись у кожній конкретній справі, у кожному конкретному випадку скоєння злочину. З цією метою призначалася спеціальна судово-медична експертиза за участю психіатрів-неврологів та психологів, яка і визначала вік кримінальної відповідальності у відповідному випадку. До компетенції перших входило становлення передумов шляхом виявлення наявності осудності (практично це здійснювалося за допомогою перевірки наявності чи відсутності обставин, які могли б бути підставою для визнання особи осудною чи обмежено осудною); а психологи – встановлювали наявність здатності бути винним на основі оцінки соціально-психологічних особливостей особистості правопорушника. Що ж стосується КК України, як уже зазначалося вище він передбачив загальний вік кримінальної відповідальності - 16 років, а при вчиненні окремих злочинів - 14 років. Також КК України визначив можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із перебуванням її у стані неосудності. Проте він не містить норми, яка б передбачала звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка хоч і досягла віку кримінальної відповідальності, проте у зв’язку із своєю розумовою відсталістю, не пов’язаною із психічним розладом, не здатна усвідомлювати характер власної поведінки та передбачити її наслідки.

Отож, вважаєм, доречним було б внести у ст. 22 КК України норму, яка б передбачала у відповідних випадках звільнення від кримінальної відповідальності на підставі експертизи спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) чи експерта-психіатра.

Як бачимо, при визначенні питання, пов’язаного із віком кримінальної відповідальності, КК України допустився ряду помилок. Звідси, на наш погляд, доречним було б внести зміни