Вище ми навели проблемні питання, пов’язані із однією із ознак такого елемента складу злочину, як суб’єкт. Але існують і деякі проблеми, пов’язані із випадками, коли неповнолітній виступає об’єктом у конкретному складі злочину. Сучасне кримінальне право об’єкт злочину визначає як суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під кримінально-правову охорону і яким внаслідок вчинення злочину спричиняється або може бути спричинена шкода [12,c.69]. Але якщо ми візьмемо конкретні склади злочину, пов’язані із притягненням неповнолітніх у злочинну діяльність: ст. 304 "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у зайняття жебрацтвом, азартними іграми", ч.3 ст.302 "Створення або утримання місць розпусти, а також звідництва для розпусти або ж ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей злочин, або вчинені організованою групою, вчинені із залученням неповнолітнього", ст.303 "Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману, вчинені щодо неповнолітнього, то тут об’єктом злочину виступатимуть неповнолітні. Основна проблема тут полягає у реалізації закону про кримінальну відповідальність за вище наведені склади злочину. Зважаючи на це, Пленум Верховного Суду України в постанові від 23 грудня 1983 року №6 роз’яснив, що у випадку, коли органи досудового слідства не вжили всіх передбачених законом заходів до виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які втягнули неповнолітніх у вчинення злочину, суд має повернути справу на додаткове розслідування. Однак ця вимога, а також вимога ст.433 КПК України про обов’язкове з’ясування у справах про злочини неповнолітніх наявності дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітніх у злочинну діяльність, не виконується [2,c.24]. При цьому слід зазначити, що втягнення неповнолітнього у злочин повинно обов’язково виявлятися у наступних діях дорослого: психічний чи фізичний вплив, вчинені з метою викликати у неповнолітнього прагнення взяти участь у злочині, і передбачають ініціативну поведінку, пов’язану із впливом на нього для залучення у злочині, зокрема мається на увазі переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозицію вчинити злочин, обіцянку придбати або збути крадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховування слідів злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолітнім з метою полегшення прихилення його до вчинення злочину та інше. Також необхідно враховувати характер взаємовідносин неповнолітнього з відповідною дорослою особою. Крім того, суди не приділяють належної уваги диференційованому підходу до призначення покарання неповнолітньому та особі, яка втягнула його у злочинну діяльність, призначаючи однакове покарання обом. Незважаючи на те, що відповідні дії неповнолітнього повинні кваліфікуватися за відповідною статтею Особливої частини КК України, а дії дорослого (який обов’язково повинен досягнути 18-річного віку) повинні кваліфікуватися за ст.304 або ж ч.3 ст.302 чи ч.3 ст.303 і відповідною статтею Особливої частини КК України. Проте всі ці вимоги на практиці у більшості випадків порушуються.

Отож, необхідним є внесення у Загальну частину окремої норми, яка б передбачала визначення кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Слід зазначити, що питання вирішення, проблем, пов’язаних із неповнолітніми у кримінально-правовідносинах має важливе значення, для подолання злочинності серед неповнолітніх. При цьому особливу увагу необхідно звернути на особливості статусу осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, його диференціацію і відповідно до цього і вирішувати проблеми, які виникають.

Розділ ІІІ. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Притягнення до кримінальної відповідальності.

Поскільки КК України та теорія кримінального права відрізняють поняття "кримінальної відповідальності" від "покарання", тому питання притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх та призначення їм покарання у даному дослідженні будуть розглядатися окремо, але у певному взаємозв’язку.

Поняття "кримінальної відповідальності" включає в себе і обов’язок особи відповідати за вчинене діяння, передбачене КК, і покарання як процес реального перетерплення заходів, зазначених у законі про кримінальну відповідальність, і перебування особи в стані осудності [13,c.48]. Бажанов М.І. розрізняє три форми реалізації кримінальної відповідальності [13,c.30]. Визначимо їх з урахуванням особливостей неповнолітніх.

Перша форма становить засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане із призначенням йому кримінального покарання. Це випадки коли:

неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості і судом визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, звільняється судом від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

неповнолітній звільняється від покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у встановлені ч.3 ст.106 строки, якщо при цьому повнолітній сам не ухилявся від відбування покарання або якщо він знов не вчинив злочин середньої тяжкості, тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

У відповідних випадках неповнолітній вважається, як такий, що не має судимості.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбуття якого вона звільняється. Це випадок, коли неповнолітньому призначається покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, проте неповнолітній одразу ж звільняється від його реального відбуття з випробуванням на підставі ст.104 КК України. У цьому разі він вважається таким, що має судимість.

Третьою, найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, є призначення особі конкретної міри покарання із реальним його відбуттям. Це може бути покарання у виді штрафу, громадських та виправних робіт, арешту,