У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Міністерство освіти і науки України

Курсова робота

З курсу: Теорії держави і права

на тему:18

"Поняття правової культури особи: поняття, склад та значення. Засоби формування правової культури особи в Україні"

План

Вступ

Поняття правової культури як головна складова загальної культури

Ознаки правової культури особи

Склад правової культури особи

Місце та значення правової культури в правовому житті суспільства та держави

Основні напрями, особливості та засоби формування правової культури в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Поняття правової культури як основна складова загальної культури

Основою людського благополуччя є духовно-моральна безпека людини, тобто захищеність усього того, що є необхідним для її нормального життя, від будь-якої сваволі з боку інших людей та власної збалансованої діяльності.

Культура людини – це міра пристосованості її до вищих так би мовити нерукотворних законів, що даються нам самою природою. Культура людини визначає її життя за формулою: "Яка культура людини – таке й її життя".

Тому не "буття визначає свідомість", а культура людей визначає їх буття, їх свідомість, а також економіку, політику, мораль, право, релігію, науку, мистецтво.

Досвід вище цивілізованих розвинутих країн світу, зокрема Англії, Німеччини, Швеції, США, Японії та інших, свідчить, що визначальним чинником, котрий забезпечує правовий порядок як умову їхнього благополуччя є не конституція країни, чи інше законодавство, а правова культура громадян. Іншими словами можна сказати так: кожен народ має той правопорядок, який відповідає його правовій культурі.1

У процесі суспільного розвитку первинне поняття правав поступово набуває філософського змісту. Це свідчить про світоглядну цінність права, оскільки право – це цілісна наука про людський світ. Звичайно первинне правове поле вміщує в собі як закономірні стабільні норми, так і випадкові, тимчасові. Тому з погляду сучасної сиенергетики, як науку про самоорганізуючі, випадкові процеси, розвиток права відображає складну динаміку суспільного розвитку.

Упродовж віків право було продуктом та інструментом держави, мало примусовий, насильницький, навіть каральний характер.

Здебільшого правове поле було однополюсним, що вказує на порушення гармонії. З метою встановлення необхідного природного балансу на терені законодавства влада вдавалася до підсилення насильницької долі права. Ці дії є штучними, вимушеними, підпорядковані захисту власних інтересів можновладців. Проте, призначення позитивного права полягає в іншому.

Як відомо, людина від природи вільна, наділена певними природними правами, які необхідні для життєдіяльності. Тому правопорядок було врегульовано у тих державах де право стало засобом безпеки життєдіяльності і свободи волевиявлення, захищало від свавілля неправових, шкідливих та небезпечних законів. У чому ж криється суперечливість підготовки законів?

Створення норми повинно відображати максимальний захист сумарних прав і свобод громадян шляхом використання здобутків всіх видів культури даного суспільства. Наприклад, як забезпечити свободу сучасному вітчизняному товаровиробнику в Україні? Чи враховані при цьому національні культурні традиції, чи не є це перестрахуванням у захисті державної влади, чи не є це прямим шкідництвом, невмисним порушенням гармонії правового поля?2

Ідея правової культури пов’язана з утвердженням суверенності народу, підпорядкування культури суспільству.

До недавнього часу вчені намагалися виводити правову державу лише із взаємодії права і культури. Через це правовою вважалася будь-яка держава, тому о не існує культури без права, без правової системи, і навіть, тією чи іншою мірою без самообмеження правом. Нічого не міняє в цій ситуації проголошення основною ознакою правової культури верховенство закону. Таке верховенство можливе і в тоталітарній державі. В цьому випадку воно повернене проти народу, який перетворюється в сукупність безправних підданих. А тому очевидно, що для правової культури, тобто для такої, де панує право, треба йти на від закону і навіть не від права взагалі, а від громадянського суспільства, сучасне розуміння якого складалося паралельно з удосконаленням уявлень про демократичну правову державу.

Згідно з вченням Фіхте, між державою та індивідом укладається своєрідний договір, за яким індивід погоджується на певне обмеження своєї свободи і зобов’язується підпорядковуватись загальним настановам культури; а держава відповідно гарантує безпеку індивідові та його власності. Держава, як надсила, що переважає силу кожного окремого індивіда, може і повинна здійснювати примус стосовно будь-якого члена суспільства, якщо він порушив взяті на себе зобов’язання. Але, підкреслював Фіхте, цей примус повинен бути правомірним, тобто влада повинна діяти лише відповідно до цивільних і кримінальних законів.

Процес формування правової культури характеризується спільною ознакою – рухом людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність.

Реформування колишнього радянського суспільства, де насильство над людиною стало суттю державної політики, та інтеграційні процеси на міжнародній арені зробили об’єктивно необхідним формування правової культури в Україні.

Розглянемо конкретніше суть правової культури, її принципи. У словосполученні "правова держава" на першому місці стоїть право, а на другому держава. Це означає верховенство права у суспільстві. Основоположним началом права є принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для культури та її органів, для окремої особи, колективів, для всіх громадян країни, така формальна рівність є властивістю права і виражає таку його специфіку як справедливість. Право в суспільному житті виступає насамперед у формі законів та інших нормативних актів. Тому громадяни і організації можуть бути юридично рівними і вільними тільки як учасники конкретних правовідносин, тобто тких відносин, які врегульовані законом, нормативними актами.

Отже верховенство права в суспільстві – основний принцип правової культури. Він зумовлює і інші його принципи, зокрема підпорядкування закону самої культури та її органів, посадових осіб, інших організацій, громадян. Правова держава характеризується якістю власне закону. Він повинен


Сторінки: 1 2 3 4