У правах людини виражаються можливості її дій у різних сферах: економічній, політичній, культурній, особистій. Отже, держава визнає автономію особи, щодо себе, захищає, охороняє від свавілля права людини, які стають ядром усієї правової системи. Закони та інші нормативні акти, які видає держава, узгоджуються з правами людини, підпорядковані принципу їх непорушності. Саме тому непорушність прав людини, її честі і гідності, її інтересів, їх охорона і гарантування – один із принципів правової культури.

3. Склад правової культури особи

Кожне суспільство передбачає певну сукупність юридичних знань, вмінь, навичок, почуттів, що виявляється у правомірних діях, законослухняній поведінці громадян. У сучасній Україні одним з чинників, що сприяє загостренню кризових явищ є низький рівень правової культури. Йдеться про низький рівень не тільки населення, а й посадових осіб, державних службовців.

Сам правова культура характеризує правосвідомість та поведінку людини з т.з. рівня: змісту її правового виховання вона тісно пов’язана з юридичною підготовкою та загальноосвітнім рівнем громадян. І якраз відсутність її у громадян стоїть на перешкоді подолання правового нігілізму і розбудови правової держави.

У сучасній українській філософії права загальновизнано, що норми закону є правовими лише за умови, що вони виражають сутність права – принципи гуманізму і справедливості, визнання людини вищою соціальною цінністю, а також закріплюють гарантії прав і свобод, честі і гідності.

Поняття правової культури багатоаспектне. Воно має декілька відтінків. Це культура чинності самого права, відповідність правових норм загальновизнаним еталонам, стандартним науково-теоретичним визначенням; висока обізнаність суспільства з основними засадами, принципами, положеннями чинного законодавства і суворе їх дотримання, узгодження правових норм з міжнародними угодами, з внутрішніми традиціями, звичаями і загальною культурою народу.

Як соціальний феномен правова культура складається з права, правового порядку суспільної та індивідуальної професійної та наукової правосвідомості громадян. Правова культура передбачає високий рівень внутрішніх перспектив особистості, знань та вмінь, які реалізуються у правовій сфері, що забезпечують ефективне втілення в життя загальнолюдських правових ідеалів. Правова культура – це не тільки високий рівень юридичного мислення, а й усієї юридичної діяльності, не залежне від того хто конкретно її здійснює державний та громадський орган, група громадян, чи окрема особа.

Вона характеризує міру пристосованості людини до законів природного права, що визначає правове життя людини взагалі, а також правопорядок у суспільстві, скасовуючи застосування громадянами Конституції та іншого законодавства.

Не можна зводити правову культуру громадян лише до правових знань, що виникають внаслідок догматичного вчення тексту Конституції та інших законів. Це не лише знання, а й стан волі й свідомості громадян, який формується у демократичному суспільстві під впливом розвитку ринкових відносин і зорієнтований на обгрунтування верховенства права, поваги до природних прав людини.

Якщо розглянути соціальну матрицю поведінки людини з т.з. її правової культури то на найнижчому рівні основним мотивом поведінки буде страх покарання, на середньому – очікування користі, а на найвищому має бути гармонія, співзвучна діючій системі нормативної регуляції, де органічно сполучатимуться юридичні, моральні та інші соціальні імперативи.

Правова культура є складовою сучасного демократичного суспільства, тому і зорієнтована на повагу права закону. Саме таке розуміння правової культури громадян надає їм можливість свідомо оволодіти правами, політичними знаннями і створювати умови для забезпечення законності і правопорядку в складний період розвитку.3

Складовою культури як соціального явища важливим є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей, ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження у життя. Загальними рисами правової культури є властивості притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов’язані з правом, правовою системою й іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою високого ступеня участі членів суспільства у його правовому житті, здійснення правової діяльності відображає стан законності і правопорядку, рівень правосвідомості. Показник правової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правової норми, реальності прав і свобод громадян. Рівень досягнутої в суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми і засоби забезпечення прав громадян, ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

В юридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональнй і аксіологічний. Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності елементів правової діяльності у єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага в цьому випадку зосереджується на статистиці та динаміці правової культури. Якщо структурний аспект – це склад правової культури, внутрішня форма, то функціональний – виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та іншими соціальними явищами.

Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія правової культури її поділяють на правову культуру суспільства, соціальної групи і особи. Кожному з цих суб’єктів притаманні свої цінності, характерні риси, функції та інше.

Правова культура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворювань:

Системи правових норм як особливих правил поведінки;

Сукупності правовідносин урегульованих за допомогою правових норм;

сукупності суб’єктів права;

Правосвідомості – системи духовного відображення правової діяльності;

Режиму законності і правопорядку, стану фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають