Функціональний аспект правової культури може розглядатись як сукупність правових процесів: правоутворення, правового мислення, правового регулювання, у тому числі правотворчості, реалізації норм права, правозастосування, правомірної поведінки.

Якщо структурно-функціональний підхід до правової культури відображає її обсяг, елементи, то аксіологічний – якісну характеристику. Тут правова культура розуміється як система правових цінностей, що утворюються в ході розвитку суспільства і відображають прогресивні досягнення минулого і сьогодення. Плідність такого розуміння правової культури випливає з того, що визнання ціннісних характеристик її сутності дозволяє досить чітко відмежовувати правову культуру від правових явищ утилітарного, регресивного чи прогресивного характеру. Тому якісна відмінність правової культури полягає в її відповідності правового прогресу. Якщо сутністю соціального прогресу є встановлення особи, то правового прогресу – це її правова форма, правове становище особи в суспільстві правовий статус громадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдських цінностей, таких як права і свободи особи, що забезпечуються і гарантуються державою кожному громадянину.

Відтак, правова культура відображає ціннісний аспект, правову систему, правову надбудову, правову діяльність з т.з. їх функціонування, спрямування на забезпечення прогресивного розвитку суспільства. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб’єктів, вона є умовною формою і результатом культурної діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.

Правова культура особи включає правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості закону і обов’язків інших правових явищ. За змістом правову культуру доцільно поділяти на такі блоки: а) правосвідомість як система відображення суб’єктом правової діяльності; б) правомірну поведінку і правомірне мислення; в) результати правомірної поведінки і правомірного мислення. 4

4. Місце та значення правової культури в правовому житті суспільства та держави

У процесі прийняття законів не враховуються, як правило, потреби духу та душі, тобто невиправдано відкидаються здобутки духовності. Релігія вчить людину розпоряджатися своїм життям, а дух є рушійна сила будь-якої людської активності. Це означає, що закони, позбавлені духовних ознак, приречені на знецінення, недієвість. Тому доцільно розглядати нормативізм у такому порядку: природні, моральні та позитивні. Наразі позитивні мають прямо відповідати духовним та абсолютно моральним.

Серед прибічників природного права немає одностайності в цьому розумінні. Існують думки, що зміст природного права полягає або в правах людини, або в правосвідомості у суспільних відносинах норми моралі, або у законах природи. Не заперечуючи цих тверджень, все ж перевагу треба віддати розумінню природного права, як сукупності прав людини, народу, нації та інших суб’єктів суспільного життя.

Філософський аналіз сутності права вміщує соціологічні методи, які відображають елементи політології, економіки та культурології права. Але вони покликані формувати право, його норми. Тобто, зрозумівши суть явища, треба переходити до збереження цілісності його врегулювання. В цьому головний зміст здобутків людини у процесі опанування права, які назву правовою культурою людини.

Оскільки право виступає культурним феноменом, будучи частиною загальнолюдської культури, то правова культура становить цілісний правовий космос, що охоплює усі правові сфери суспільного життя. Суть культури саме у сприйманні впорядкованості суспільного розвитку. Виходячи з цього правову культуру називають "другою природою", підкреслюючи, що остання не є механічною добудовою до основної "першої природи", а становить культурну трансформацію і культивацію всієї природи окремих людей і народів.

Завдання правової культури полягає в тому, щоб забезпечити розумну впорядкованість соціального життя, оптимальний баланс інтересів і прагнень людей. Але правову культуру особа не має використовувати як інструмент маневрування чи маніпулювання правовими нормами. Це може завдати шкоди розвитку державної системи. У правовій культурі особи виявляються як духовні, так і "матеріальні" засади права.

Оскільки право виступає культурним феноменом, будучи частиною загальнолюдської культури, правова культура становить цілісний правовий космос, що охоплює усі правові сфери суспільного життя. Суть культури саме у сприянні впорядкованості суспільного розвитку. 1

В.С.Нерсесянц вважає, що: "право існує не тільки у трьох формах (правові норми, правовідносини, правосвідомість), а повсюдно, у всіх тих випадках і формах, де зберігаються і застосовуються принципи формальної рівності, тобто коли йдеться про належне у суспільстві".5

Є підстави стверджувати, що джерелом позитивного права і правової культури особи є дух права, причому саме природного права, яке в ході історії частково має письмове закріплення. Адже повністю дух права перевести у дух законів неможливо. Та й дух законів ще не відображає цілісності духу права. Головне в даному випадку полягає у морально-правовій реальності, похідної від людини, її духовного, творчого потенціалу, тобто право, правова культура особи залежить від тих, хто творить право. Тому розв’язання проблеми пов’язується все таки з природнім (духовним) правом, з тим, що становить собою дух права, адже лише духовне право здатне формувати правову культуру як реальну свободу, об’єктивну справедливість, формальну рівність.

Для духовно-філософського осмислення змісту позитивного права необхідне розуміння таких філософських категорій як частина і ціле в правовій культурі.

Правова культура функціонує як єдність почуттєвого і раціонального у професійній діяльності осіб. Тобто почуттєве і раціональне визначає зміст і рівень правової культури осіб. Так правове почуття є результатом правосвідомості або її дії, зовнішньою оболонкою.

Раціональність права – це критерій, який дозволяє сформувати такі системи права, які б були у відомому змісті самодостатніми і забезпечували б функціонування правових норм у конкретних явищах. Так чи інакше, раціональність залежить від правової культури.

Важливим критерієм поваги до права виступає поняття духовної відповідальності. Зауважу, що ця відповідальність у першу чергу духовна, а не правова чи навіть моральна. Бувають випадки, коли особа намагається