Народна суверенність.

У той час, коли старожитню добу з політично-державного боку характеризували великі імперії, а середньовічну — здебільшого одна універсальна імперія типу Святого Римського Цісарства Німецького Народу й римського папства, — то в нових часах почали творитися т. зв. "національні дер-жави". З кінцем середніх віків європейські народи від-кинули універсальність німецького цісарства, а вису-нули на перше місце ідею суверенності! (верховної влади й незалежности) кожної тодішньої держави. Правні основи для державного суверенітету поклав і французький правник Жан Боден (1530-1596). У своїм головнім творі "Про державу в шістьох книгах" він проголосив гасло, що "нема жодної держави без су-веренної влади". Таким чином пізніше розвинулася наука про повну й абсолютну незалежність кожної, навіть малої, держави, та що в розумінні права всі держави є рівні.

Тепер виникло чергове питання, кому саме в дер-жаві належить суверенність — чи монархові, чи одній якійсь тільки верстві народу (шляхті, аристократії, духовенству тощо), чи народові? Відповідь на це пи-тання дав Жан-Жак Руссо (1712-1778). Він, усупе-реч політично-державній концепції англійця Томаса Гоббса (1588-1678) про суверенність монарха, вису-нув тезу, що державна влада має своє джерело в на-роді, якого члени шляхом суспільного договору пере-несли владу над собою на всіх, цебто на нарід. Таким чином нарід став сувереном. Погляд Руссо переміг. Його теорія стала одним із головних гасел Великої Французької Революції. Засада народної суверенності! зайняла панівне місце в демократичному світі.

Свою суверенну владу в безпосередній демократії нарід виконує салі шляхом віча або референдуму. Ін-шими словами, нарід сам своїм голосуванням рішає, який має бути закон, вибирає виконавчу владу й суддів.

У репрезентаційній демократії нарід виявляє свою су-веренність через вибраних ним представників, зібраних у законодавчих органах держави.

Політичне розуміння народу було різноманітне в минулих віках. Треба було довгої й запеклої боротьби супроти станової влади, а опісля — абсолютизму мо-нархів, щоб не тільки шляхта, духовенство й міщани, але ввесь нарід — робітники й селяни — вважалися за повноправних громадян держави, щоб виборче пра-во було загальне, рівне, таємне, безпосереднє та пропорціональне; щоб кожен громадянин був рівним пе-ред законом і мав право голосу, не дивлячись на його стан, майно, освіту, час поселення, родовід та інші.

Новітня демократія виставила на підставі природ-ного права постулят, що кожна нація має право само-визначитись, повинна мати свою власну державу й виконувати в ній суверенну владу. Істота народного суверенітету це влада народу, для народу та в інте-ресах народу.

Лок був прихильником парляментарної монархії. У своїм творі "Два досліди про уряд він, під впливом політичних відносин, що тоді панували в Англії, видвигнув думку про чотири владі в державі: законодавчу, виконавчу, федеративну та прероґативну. Законадавча влада, він навчав, має вста-новляти загальні закони; виконавча повинна застосо-вувати їх у конкретних випадках; федеративна — репрезентувати державу назовні, зокрема укладати міжнародні договори; а прерогативна — це адміністрація держави в широкому сенсі цього слова, — вона виконує справи, яких не рішає закон. Лок не вдовольнявся теоретичним поділом влади. Він констатував, що цим чотирьом родам державної влади повинні реально від-повідати різні державні влади, а саме: законодавство повинно належати окремій владі в руках народу, а три інші владі — в руках монарха. Англійському фі-лософові поталанило побачити дійсними свої головні принципи в державному будівництві англійського ко-ролівства на кінці 17-го й на початку 13-го в. Загально англійці й тепер придержуються його принципів.

Під впливом поглядів Лока постала теорія поділу державної влади Монтеск'є, який спеціяльно два роки був в Англії та ґрунтовно вивчав англійський політичио-державний устрій. У своїй епохальній книзі "Дух законів" Монтеск'є детально опрацював теорію поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Бувши прихильником конституційної монар-хії, він намагався якнайкраще уґрунтувати цю держав-ну форму певними та стійкими засадами. Власне через поділ влади Монтеск'є бажав забезпечити рівновагу поміж владами в державі та громадські свободи її на-селенню. Компетенція кожної самостійної влади в дер-жаві не сміє бути порушена іншою. Крім цього, Мон-теск'є був речником т. зв. "мішаної" форми держави. Він навчав, що найкраща є та державна влада, в якій перемішані елементи монархії, аристократії й демо-кратії. За його поглядом, законодавча влада повинна бути в руках народу й керуватися демократичними принципами; судівництво — в руках освіченої й неза-лежної верстви суспільства й судочинство треба ви-конувати на основі аристократичних засад; врешті виконавча влада повинна бути в руках монарха, бо таким чином забезпечується швидкість і справність адміністрації, як також легкість її організації. Ці три різні влади, на думку Монтеск'є, мають бути суворо розмежовані й цілковито незалежні одна від однієї, цебто самостійні. Такий поділ влади дає запоруку, що ні одна з цих влад не стане абсолютною й таким чи-ном не буде порушена воля громадян. Сполучення цих трьох влад в одних руках, говорив Монтеск'є, призво-дить деспотію азійського типу.

Без сумніву, теорія Монтеск'є про поділ державної влади не встояла перед критикою, бо суверенність на-роду не допускає жодного поділу державної влади. Державна влада є одна й неподільна. Мова тут може бути тільки про поділ функцій (напрямків діяльности) органів одної тієї самої державної влади.

Однак, не дивлячись на деяку хибність тверджень Монтеск'є, — поділ функцій органів державної вла-ди прийняли всі культурні держави на чолі зі З.Д.А. Ця засада стала спадковою частиною всіх конститу-ційних держав та основ теорії ???.

Права людишОРазом із засадою народної суверен-ностей поділом