функцій органів державної влади в основу конституційної держави лягла ідея природних і основних прав людини та громадянина. Думка про непорушність прав людини сягає середньовічної до-би. Спорадичні натяки на це ми знаходимо в т. зв. "хартіях вольностей", що запевняли непорушність особи перед свавіллям монархічної влади. Очевидно, за феодального ладу "хартії вольностей" не брали в оборону всіх людей, а тільки осіб лицарського стану.
Черговим етапом у кристалізації ідеї прав людини треба вважати релігійну боротьбу 16-го й наступних віків. Головним чином в Англії на тлі релігійного пере-слідування виникла думка про абсолютну волю сум-ління, якої не повинна порушувати державна влада, бо релігія належить до сфери непорушних прав кож-ної людини. Авангардом абсолютної волі релігії для всіх людей в Англії стали баптисти. Вони рішуче ви-ступили проти англійського короля та його засади: "Чия влада — того релігія". Року 1611 вони видали, свою "Деклярацію віри" ("Весіагаііоп оЈ РаіЙІ"), що містила в собі 27 артикулів, за редакцією Томаса Гелвиса (ТЬотаз НеЬууз, 1572-1616), де говориться: "Ми віримо, що влада не повинна вмішуватися в релігійні справи, як також вона не має права змушувати людей визнавати ту чи іншу релігію". Року 1614 появилася в Англії апологія волі сумління за редакцією Леонар-да Бушера п. з. "Спокій релігії або оправдання волі сумління".
Врешті 1644 р. ан-глійські баптисти видали короткий огляд свого віро-визнання для масового поширення, де між іншим чи-таємо таке речення: "Ми признаємо обов'язок підпо-рядкуватися державній владі в усьому, крім справ ві-ри". Англія жорстоко переслідувала за це баптистів, називаючи їх "небезпечними революціонерами", і то не тільки королі, але й сам О. Кромвель (1599-1658). За-тяжна релігійна боротьба в Англії закінчилася аж 1689 р., коли то парлямент офіційно схвалив принцип про волю сумління, видавши того року закона про лігійну толеранцію ("Асі о! Тоїегаііоп," 1689).
Ідею абсолютної волі сумління англійські баптисти й індепенденти, втікаючи з рідної батьківщини в на-слідок жорстокого релігійного переслідування, заще-мили на американському суходолі. Варто тут згадати про Роджера Вилямса (Ко#ег ТОНата, 1599-1683). Він виїхав із Англії в грудні 1630 року, а до Америки причалив аж через 65 днів, бо зірвалася на Атлантику буря й у значній мірі сповільнила їхню плавбу. Року 1636 Вилямс заснував місто Провиденс і зорганізував на колонії Род Айленд, що згодом стала федеральною державою З.Д.А., конституційний уряд із запевненням абсолютної волі сумління для свого населення. Таким чином перший раз в історії цілого світу засада релі-гійної волі стала наріжним каменем тієї країни. Тому, що того часу Род Айленд із містом Провиденс пере-бував під владою Англії, Вилямс у червні 1643 р. отри-мав ратифікацію на свій конституційний акт від ан-глійського короля Карла І, який був страчений 30-го січня 1649 р. Тоді Вилямс знову звернувся до Англії Гі дня 8-го липня 1662 р. король Карл II ратифікував конституційного акта з повним запевненням релігійної полі для населення Род Айленду.
Думка про абсолютну волю сумління еволюціону-вала. Довкола цього релігійного принципу збиралися інші т. зв. "природні права" людини. За прикладом Род Айленду пішли мешканці Бостону, які 1772 р. про-голосили й собі такі права, а далі, Перший Континен-тальний Конгрес 12 колоній у Філядельфії 1774 р. ухвалив індивідуальні права людини, а в них, між ін-шим, проголосив, що всі люди є однаково вільні, не-залежні й мають означені вроджені права, яких дер-жава не сміє позбавляти своїх громадян.
Проте "хартії вольностей" і принцип абсолютної волі сумління були тільки тим ферментом, що викликали політичну програму сукупности природних та основних прав громадян у боротьбі людства за кон-ституційну державу. Персломовою датою в цім аспек-ті став день 4-го липня 1776 р., коли то в Філядельфії проголошено незалежність З.Д.А. і союз 13 колоній, розташованих уздовж північного побережжя Атлан-тійського океану, в окремій деклярації, що її названо ПРОГОЛОШЕННЯМ ЛЮДСЬКИХ ПРАВ. Ця декля-рація стала демократичним кредо для всього людства, мала величезний вплив на національне пробудження народів світу й положила тривалі підвалини для де-мократичного конституційного вчення, що в своїй основі є актуальне й за наших часів. Деклярація не-залежності! З.Д.А. з 1776 р. стала зразком для подіб-ної "ДЕКЛЯРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯ-НИНА", яку дня 2б-го серпня 1789 р. ухвалило Фран-цузьке Національне Зібрання. Французька деклярація проголосила, що всі люди родяться вільними й е рів-ні перед законом. Вона систематично перечислює не-порушні природні й основні права людини та стала складовою частиною першої французької конституції з 1791-го р. Опісля майже в усіх конституціях модер-них держав вміщено заяву, що вони забезпечують не-порушні природні й основні права людини та грома-дянина, цебто громадську, політичну, особисту й го-сподарську волю (свобода особи, дому, паперів, маєт-ку, віри, переконання, слова, зборів, організації, страй-ків, переселення тощо).
Правовість держави. До числа засад, що лягли в основу конституційної держави, належить ідея "пра-їювости держави". Держава також мусить бути зв'я-зана своїми правами, щоб таким чином охоронити органи державної влади перед поспішними й неросудливими діями безправства, а з другого боку забезпечити національну безпеку й волю для своїх грома-дян. Державні органи за цим принципом мають придержуватися раз установлених законів, а законів вони не сміють самовільно міняти, як тільки в приписаний спосіб за згодою народних представників.
Засада "правовости держави" зродилася на тлі практичних потреб і реальних інтересів політично-дер-жавного життя. Ішло тут про ті лиха й надужиття, які дошкульно відчувалися в абсолютних монархіях, а зокрема