еякі економіко-правові аспекти земельних відносин в Україні

Перехід до цивілізованих форм ринкових відносин потребує реформування багатьох напрямів соціально-економічного розвит-ку держави і суспільства, включаючи перетворення характеру земельної власності та її правового забезпечення. Стало очевид-ним, що багато надій, які покладалися на попередні реформи, не виправдалися, а надмірна централізація і монополізація землі державою завадила здійсненню багатьох соціально-економічних і програм, що намічалися. З ломкою архаїчних державних підвалин та інститутів, утвердженням і впровадженням у життя політики незалежної, суверенної, правової держави як гаранта стабілізації громадянського суспільства постала нагальна потреба докорінно перетворити земельні правовідносини з тим, щоб вони могли забезпечити проведення соціально направленої та екологічно орієнтованої земельної реформи. На її реалізацію й були спрямовані, зокрема, положення ЗК України, прийнятого у 1 грудні 1990 р., з наступними змінами в регулюванні відносин права власності на землю. Сучасний стан земельних відносин не залишає сумніву, що серйозні прорахунки були допущені при визначенні шляхів реалізації земельної політики, зокрема, помилковим виявилося уявлення про націоналізацію землі як форму передачі її у власність держави. Практично це призвело до класичної фор-ми монополізації землі з боку держави та її інститутів, індифе-рентних, а в багатьох випадках просто несприйнятливих до соціальних запитів народу і конкретних громадян.

Треба сказати, що й сама держава протягом довгого часу не визначала правового режиму земель як територіально-матеріаль-ної основи свого існування, суверенітету і національної безпеки, адміністративно-територіального устрою, функціонування її інститутів і юрисдикційних органів, не визначила й кордонів своєї території як земельно-правової категорії та важливої озна-ки державності. По суті, націоналізація землі, тобто юридично безоплатна передача земельних ділянок (наділів) у власність нації, всього народу, що проживає у межах територіальних кордонів держа-ви, реально так і не була здійснена, хоча формально-юридично ця політична й економічна акція у більш узагальненій формі була продекларована. Накопичений історичний досвід свідчить, що юридичні форми націоналізації землі можуть бути найрізноманітними: безплатна передача земель за "їдоками" або “працю-ючими на землі” у колективну (групову, спільну) власність, розподіл земельних ділянок (виходячи з їх наявності на певній території в межах адміністративно-територіальних кордонів) про-порційно кількості жителів, з урахуванням їх бажання працю-вати на землі з метою виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення іншої соціально корисної діяльності і юри-дичного закріплення землі за ними на праві приватної власності, “довічного землеволодіння”, що адекватно праву приватної влас-ності, однак з незначним обмеженням правомочності щодо роз-порядження такою земельною ділянкою (продажу, застави, тощо), придбання у власність громадянами або їх об'єднаннями земельних ділянок шляхом викупу в держави, у тому числі й довгострокового — через тяжке економічне ста-новище більшої частини населення.

Проте практично для реалізації вищезгаданих форм націоналізації землі нічого не було не зроблено, навіть не змодельовано її соціально-правовий механізм. Юридично закріплено право користування землею тих громадян і юридичних осіб, що мали обробляти її власними силами, крім випадків, передбаченні спеціальним законодавством. По суті, для певної частини населення юридично культивувалась єдина форма «земельної поденщини», що позбавляло працюючих на землі мотивації до інтенсивної, продуктивної праці, дбайливого ставлення до землі як основного засобу виробництва в сільському господарстві операційного базису для розміщення місць поселення, продуктивних сил, джерела і умови життєзабезпечення людини. Останньому, скажімо так, екологічному, аспекту функціо-нального призначення землі в житті людини довгий час не приділялося належної уваги, а часто мало місце і пряме ігноруванні його на різних рівнях державної діяльності. Результати такого ставлення до землі дуже швидко далися взнаки: деградація] якісного та кількісного складу, зниження родючості ґрунтів розширення площ кислотних, забруднених земель, підвищенні їх радіоактивності і як наслідок — сільськогосподарська продук-ція з перевищенням гранично допустимих концентрацій забруд-нюючих речовин, розвиток багатьох ще не зрозумілих і не ви-вчених недуг, необоротні негативні зміни генетичного фонду живої природи і людини.

Можна дійти висновку, що і юридичне закріплення викори-стання земель виключно на правовому титулі права землекори-стування послабило у землекористувачів господарську підприємливість, відповідальність як збереження, примножен-ня та ефективне використання найважливішого природного блага, яке одне лише може — за дбайливого до нього ставлення — забезпечити основні життєво необхідні потреби людини.

зв'язку із закономірним реформуванням архаїчних ланок та інституцій, утвердженням і втіленням у жит-тя політики незалежної, суверенної, гуманістично спрямованої правової держави як гаранта стабілізації громадянського суспіль-ства виникла необхідність докорінно змінити земельні право-відносини, щоб забезпечити проведення соціально спрямованої, екологічно орієнтованої та економічно обґрунтованої земельної реформи. На її реалізацію були спрямовані положення ЗК Украї-ни від 18 грудня 1990 р.

Ними зокрема, проголошувалося:

1. Оголосити з 15 березня 1991 року всі землі України об’єктом земельної реформи.

2. Здійснення земельної реформи покласти на обласні рай-онні міські, селищні і сільські Ради народних депутатів і Кабі-нет Міністрів України.

Доручити Кабінету Міністрів України в межах існуючих штатів вирішити питання про створення відповідного органу для здійснення земельної реформи.

3. Місцевим Радам народних депутатів, Кабінету Міністрів України до 15 березня 1991 року: провести інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши Ділянки, що використовуються не за цільовим призначенням нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення по-гіршення екологічної обстановки;

здійснити реєстрацію громадян, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство, займатися індивідуальним садівництвом одержати в користування земельні ділянки для городництва сіно-косіння і випасання худоби;

провести облік і аналіз клопотань підприємств, установ організацій про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства, колективного садівництва і городництва;

розглянути