4. Зобов'язати місцеві Ради народних депутатів:

на підставі матеріалів інвентаризації земель та відповідно до статті 27 Земельного кодексу України вирішити питання про припинення права користування ділянками, що використову-ються не за цільовим призначенням з порушенням встановле-них вимог, а також нераціонально, і передачу їх до складу земель запасу для наступного надання у першочерговому порядку громадянам для організації селянських (фермерських) господарств, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва; з урахуванням потреб у земельних ділянках громадян, підприємств, установ і організацій розробити пропозиції про перерозподіл земель у встановленому законом порядку та розглянути їх на засіданнях постійних депутатських комісій та і сесіях Рад народних депутатів.

5. Передачу земель у приватну та колективну власність, а також надання їх у користування громадянам, підприємствам, установам й організаціям у ході земельної реформи та закріплення їх прав власності або користування землею здійснювати в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

6. Встановити, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу України, повинні до 1 січня 1998 року оформити право власності або користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

7. Кабінету Міністрів України: виділити відповідні кошти і матеріально-технічні ресурси, необхідні для проведення земельної реформи; забезпечити підготовку у вищих учбових закладах і тех-нікумах республіки необхідної кількості спеціалістів-землевпорядників з метою задоволення потреби у них місцевих Рад народних депутатів, землевпорядних та природоохорон-них органів.

Проте сталося так, що, навіть не налагодивши механізми реалізації ЗК зміст його норм значно оновили у березні 1992 року. Слід зауважити, що існуючий варіант головного земельного кодексу України "й досі ще далекий від досконалості". [] Та й зрозуміло, оскільки й дотепер законодавчо не визначено ні пра-воохоронного режиму земель як матеріальної бази функціону-вання держави, її суверенітету, територіальної цілісності, в національної безпеки, адміністративно-територіального устрою, ні меж території України як земельно-правової категорії і найважливішої ознаки державності. З огляду на вищевикладене уявляється доцільним прийняття комплексного кодифікованого акта, який увібрав би найкращі традиції минулого, використав позитивний досвід сучасного та запровадив найефективніші форми майбутнього регулювання земельних правовідносин. Формою такого акта, на наш погляд, може стати кодекс за-конів України про землю, норми якого матимуть пряму дію, а не «обростатимуть» різними підзаконними актами типу положень та інструкцій.

Кодекс як особлива форма законодавчого акта з точки зору змісту та законодавчої техніки (про яку чомусь стали потрохи забувати) має включати добірку законодавчих положень або зібрання законів, що містили б норми, спрямовані на врегулюван-ня найбільш сталих земельних відносин, які виправдали себе за практичного застосування, а не «експериментальних відносин» чергового «перехідного періоду», беручи до уваги, що принцип стабільності правового регулювання є неодмінною ознакою право-вої держави. У цьому аспекті уявляється доцільною розробка фундаментального закону у формі кодексу законів України про землю, в якому бажано-врегулювати всі можливі відносини, що виникають у зв'язку з використанням, відтворенням і охороною земель як матеріальної основи суверенітету і територіальної цілісності України, національної безпеки, основного засобу вироб-ництва у багатьох галузях господарювання, операційної бази си-стеми розселення, відпочинку, оздоровлення та лікування населення, мережі шляхів, сполучення і функціонування різних секторів економіки і соціального захисту, інших сфер діяльності та місця, умови, джерела і засобу життєдіяльності людини, фор-мування сфери життя (біосфери) для інших природних організмів, і системи норм, які б передбачали різні процедури врегулювання можливих земельних конфліктів, захисту земельних прав грома-дян, інтересів держави та юридичних осіб.

Чому йдеться не про ЗК України, а саме про кодекс законів України про землю? Як свідчить досвід минулого та сучасного України, інших країн, де набули поширення земельні кодекси, така форма законодавчого регулювання земельних правовідносин не має чіткої завершеності. Традиційно земельні кодекси чомусь обмежуються сотнею чи більше статей, як правило, загального, непрямої дії характеру, що призводить до їх систематичного доповнення. Скажімо, чинний ЗК України найбільш повно регламентує питання використання, відтворення і охоро-ни земель сільськогосподарського призначення, його норми більш детально визначають суб'єктів та об'єкти використання, особливості передачі та придбання у власність земельних діля-нок, їх вилучення, викупу, надання у користування, підстави для припинення права власності, користування, відшкодування при цьому заподіяних збитків і втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва тощо.

Не випадково цей Кодекс отримав неофіційну назву «Кодекс земель сільськогосподарського призначення», через те, що в ньому правові режими земель населених пунктів (міст, селищ, сіл), промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, природоохоронного, лікувально-оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, водного, лісового фонду та земель запасу не отримали належного юридичного оформлення. Як правило, це дві—три статті суто декларативного характеру, і зрозуміло, що в цій частині його практичне значення зведено нанівець.

Хоча в ЗК України є, на перший погляд, універсальне поло-ження — порядок використання вищевказаних земель визна-чається законодавством України, проте чітких вказівок на відповідні законодавчі акти не міститься. А це ускладнює прак-тичне застосування Кодексу. Адже тільки фахівці, і то не зав-жди, можуть здогадатися, про яке законодавство йдеться у таких нормах, якщо це законодавство про природно-заповід-ний фонд, лісове, водне законодавство тощо, то вони мають на меті регулювання не земельних, а інших правовідносин, що зазначається і в самому ЗК України. Такі підходи до регулювання земельних правовідносин спро-вокували не менш хибну