Важливу роль мають відіграти й норми, спрямовані на регу-лювання земельних орендних правовідносин на підставі угод про оренду та суборенду земельних ділянок. У деталях регла-ментуються порядок укладення таких угод, виконання умов оренди щодо плати, інших договірних зобов'язань, переходу прав у спадщину, збереження орендних прав, придбання їх на конкурентних засадах, правові гарантії зміни та припинення їх виконання.

Враховуючи необхідності, задоволення публічного, суспіль-ного інтересу, у Кодекс знесені норми, що регламен-туватимуть право власності українського народу на землю. Реалізація вказаних конституційних положень потребує виз-нання українського народу сувереном права власності на землі, які виконують загальнолюдські, соціальні функції в існуванні народу як етнічно-територіальної спільноти та суб'єкта земельних правовідносин. Норми визнача-ють об'єкти власності українського народу — землі загаль-ного користування, рекреаційного, оздоровчого, природо-охоронного призначення, особливості реалізації повноважень власника, його представництва органами держави, територі-альними громадами, інститутами місцевого самоврядування.

Чільне місце у Кодексі займають норми, що регла-ментують право державної власності на землю, закріплюють його об'єктивний та суб'єктивний склади, зміст, встановлюють можливості передачі праворозпорядження органами законодав-чої влади органам центральної виконавчої влади, передбачають форми набуття державою земельних прав та особливості їх реалізації за ринкових умов.

Поряд з цим передбачені норми, що закріплюють право на землю юридичних осіб, встановлюють особливості їх земельної правосуб’єктності, види використання земель на праві приват-ної та публічної власності юридичних осіб та умови здійснен-ня ними відповідних повноважень.

Особливого значення у законопроекті надано нормам, які регламентують способи захисту прав власників і землекористувачів у різних органах загального і спеціального судочинства, фіксують гарантії від необґрунтованих і незаконних обмежень щодо використання, відтворення і охорони земель на різних юридичних титулах, встановлюють порядок поновлення пору-шених земельних прав будь-яких суб'єктів земельних право-відносин.

Практичну спрямованість мають норми, які визначають особливі умови користування земельними ділянками для різних цілей на землях чужої власності (емфітевзис — для сільсько-господарських потреб, суперфіцій — під забудову окремих бу-дівель і споруд, сервітут — для проїзду, переходу, прогону тварин тощо).

Особлива регулююча роль відводиться нормам, які передба-чають обмеження та позбавлення прав суб'єктів на земельні ділянки. Принциповим тут є положення, згідно з яким обме-ження та позбавлення земельних прав можуть мати місце тільки на підставі вимог цього закону і обумовлюватися дер-жавними або комунальними потребами, особливостями зону-вання земель за рівнями шкідливого впливу на них господарської діяльності, відповідними угодами землевласників чи землекористувачів, добровільною відмовою на користь третіх осіб та застосуванням земельно-правових санкцій на земельні правопорушення шляхом реквізиції, конфіскації, при-мусового відчуження (платного або безоплатного) для задово-лення суспільних інтересів.

Виходячи з позитивного досвіду правового регулювання земельних правовідносин Кодекс містить норми, які регламентують особливості правових режимів категорій зе-мель за їх цільовим призначенням: земель сільськогоспо-дарського призначення та їх господарського (товарно-грошового) обігу, земель населених пунктів і некомпактних поселень, земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони і безпеки, лісового, водного фонду та земель запасу, інших фактично існуючих земель, категорії яких юридично не визначені: земель культового фонду (церковних і монастирсь-ких), земель комунікаційного призначення (радіомовлення, телебачення, інформатики), енергетичної системи, космічно-го забезпечення, водно-болотних угідь, мисливського, торф'я-ного фонду, родовищ корисних копалин, земель державного матеріального резерву та земель підвищеної небезпечності.

Це різні за своїм призначенням землі з притаманними їм функціями у задоволенні матеріальних і духовних інтересів людей. Відповідно, і правові режими їх використання, відтворення та охорони мають певні особливості. Найбільшою мірою це стосується земель культового призначення. Історично юридичні титули на ці землі мінялися: від приналежності, відповідно, різним церквам і монастирям до визнання права державної власності на них з монопольним розпорядженням органів виконавчої влади. Невизначеність правового режиму цих земель дається взнаки і періодично створює осередки соціальної напруги між різними церквами та релігійними об'єднаннями громадян. З метою врегулювання реально існуючих відносин, а можливо, й поновлення історич-ної справедливості, пропонується механізм визнання та регу-лювання права власності на земельні ділянки, на яких розташовані культові споруди, пам'ятки та пантеони, і права довгострокової оренди земель, пов'язаних із забезпеченням

Значна частина земель з вищеназваних, з точки зору їх цільо-вого використання, має перебувати на праві державної власності для забезпечення різних публічних інтересів — вирішення енер-гетичних проблем, космічних досліджень, видобування корисних копалин і функціонування мережі об'єктів державного матері-ального резерву, інформаційного забезпечення.

Водночас практичного значення набуває питання про режим земель мисливського фонду. Земельне законодавство не Я передбачало вказаної категорії земель. Тільки нормативно-правові акти про ведення мисливського господарства визнача-ли мисливські угіддя, тобто території, на яких проживають у стані природної волі мисливські звірі та птахи. За умов тоталь-ної державної власності на всі землі таке становище не створювало особливих труднощів з реформуванням земельних правовідносин, визнанням пра-ва власності селянських (фермерських) господарств та інших товаровиробників такий режим мисливських угідь має суттєво змінитися з метою усунення «подвійного» правового режиму.

Треба визнати і ту обставину, що внаслідок розвитку садівництва, особливо колективного, фактично і юридично створена мережа земель садівничих товариств і садівничих поселень з відповідними об'єктами інженерної та соціальної інфраструктури. Режим таких земель визначено земельним законодавством з точки зору внутрішньої організації садівни-чої діяльності, але водночас не з'ясовано їх місце у системі міського та сільського поселення, хоча такі земельні ділянки розташовані і у межах міст, і поза їх межами. Враховуючи викладене, пропонується механізм правового регулювання використання, відтворення та охорони зазначених земель та особливостей їх правового режиму з визнанням різних юридичних титулів на ці землі відповідно до їх цільового