Концептуально визначено особливості правового режиму земель селянських (фермерських), особистих підсобних, одноосібних господарств, різних об'єднань громадян, у тому числі територіальних громад, земель присадибного і польово-го використання та земель приватного житлового і госпо-дарського використання на різних титулах права власності права користування.

Особливо слід наголосити на тому, що ЗК України остан-ньої редакції виокремив категорію присадибних земель, якими визнав земельні ділянки, що використовуються для житлового будівництва і господарських будівель та їх утримання. Ця зако-нодавча модель порушила природний стан речей та існуюче до цього правове регулювання, яке визначало режим присадибних земель, призначених для ведення особистого підсобного госпо-дарства, і окремо — режим земельних ділянок під житлове господарське будівництво. Тим самим кардинально змінено не тільки цільове призначення цих земель, але і їх розміри, що призвело до обмеження земельних прав значної частини грома-дян, які раніше використовували присадибні землі для ведення підсобного особистого господарства залежно від характеру їх праці у сільськогосподарських підприємствах, установах, орга-нізаціях. Якщо, скажімо, працівники колишніх радгоспів мали право використовувати присадибні землі площею 0,40 га, то тепер така площа не може перевищувати — у селах 0,25 га, у селищах і містах, відповідно, 0,15 та 0,10 га.

У Кодексі враховані наведені «новації» і передбачаються різні можливості для реалізації земельних прав громадян, які ведуть підсобне особисте господарство, здійснюють різні види діяльності на присадибних та польових землях, зай-маються одноосібною сільськогосподарською діяльністю різно-го типу та використовують земельні ділянки для житлового, дачного та господарського будівництва. При цьому за основу взято не максимальний розмір земельної ділянки, яка може перебувати на праві власності чи праві користування, а еко-номічно, соціально та екологічно виправдані розміри земель, що дає можливість для відтворюваного виробництва на цих землях. Тому визначаються їх мінімальні розміри, за яких вка-заний процес економічно можливий і не може порушувати встановлених порогових нормативів. Щодо максимальних розмірів, то вони, за задумом, не можуть перевищувати розмірів, нормативно визначених для селянських (фермерсь-ких) господарств. Такий підхід створює різні правові можли-вості для будь-яких товаровиробників, які використовують землі як засіб основного виробництва та допоміжного госпо-дарювання.

Вирішенню багатьох проблем щодо ефективного викорис-тання, відтворення і охорони земель сприятимуть положення кодексу, спрямовані на регулювання земельних відносин у сфері товарно-грошового обігу земельних ділянок, їх еконо-мічного забезпечення, та норми про порядок відтворення і охо-рони земель і, особливо — ґрунтів. Передбачається система мотивацій і стимулів економічного та організаційно-правового характеру, що сприятимуть залученню окремих земельних ділянок як правило, господарського призначення, у вільний товарно-грошовий обіг на підставі апробованих історичною практикою договорів. Це полегшить відбір власників-товаровиробників, економічно спроможних забезпечувати здійснення заходів щодо відтворення та охорони ґрунтів, використання земель для здійснення рентабельної та прибуткової діяльності на землі, виконання податкових та інших обов'язкових пла-тежів до бюджету, сприятиме спрямуванню інвестицій на при-дбання та розробку новітніх технологій і екологічно безпечних засобів обробітку та використання, земель.

Відтворення та охорона земель визначаються як важливі напрями діяльності будь-яких власників земельних ділянок і землекористувачів з урахуванням категорій земель та їх цільо-вого призначення.

У механізм державно-правових засобів регулювання земельних правовідносин запроваджуються інституційні та функціонально-правові важелі — територіальне планування та система єдиного землеустрою, обліку та ведення державних кадастрів земель, моніторинг земель, інститути перерозподілу земель, що перебувають на праві публічної власності, набуття та придбання окремих категорій земель і зваженої системи контролю за дотриманням законодавства про землю, документів територіального планування і землеустрою та державних актів і документів, що посвідчують відповідні земельні права громадян, їх І об'єднань, юридичних осіб, народу та держави.

Гарантією реалізації захисту земельних прав зазначених суб'єктів має стати процес вирішення земельних спорів і притягнення відповідальних і винних осіб до відшкодування збитків власникам, в окремих випадках — користувачам (орендарям) земельних ділянок, втрат відповідного виробництва у разі викупу та вилучення земель і за порушення законодавства про землю, включаючи застосування засобів примусового і адміністративного та кримінально-правового впливу. Особливого значення за сучасних умов набувають організаційно-правові та процедурні важелі забезпечення земельних прав різних осіб. Чинна система розгляду земельних спорів має багато вад щодо цього і не відповідає нормі Конституції України, згідно з якою захист суб'єктивних прав повинна здійснювати система судів. Нині земельні спори розглядають узгоджувальні комісії, які створюються радами різного рівня, самі ради, включаючи й найвищий законодавчий орган держави, та судові органи. З позицій поділу влади така система виглядає явно анахронічною і супере-чить демократизму і гуманізму, що утверджуються в Україні.

Тому, з урахуванням власного історичного досвіду та практики деяких країн, передбачається створення і функціонування у судовій системі України спеціальних судів з розгляду земельних спорів та відповідних процедур, здатних якомога оперативніше забезпечити захист порушених земельних прав громадян, інших власників і землекористувачів.

Отже новий Земельний кодекс України передбачає:

а) завершення, в принципі, кодифікаційного процесу в сфері регулювання земельних правовідносин, створення зако-нодавчої бази, адаптованої до основних принципів і норм міжна-родного права та права розвинутих кран світу з метою вирішен-ня основних проблем аграрної політики держави;

б) формування організаційно-правового механізму забезпе-чення використання, відтворення і охорони земель як матеріально-економічної основи територіальної цілісності України, її суверенітету, національної